Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич
– Сьогодні опівночі, – тихо промовила вона, – я підписала дозвіл.
– Яка несправедлива дурня! – зітхнув Борик, а Мілена все ж не витримала, громко схлипнула і миттєво затиснула рукою рот.
– Шкода, – пробурмотів Володя, – шкода, ми не знаємо, де він і що з ним тепер...
– Хіба ми не присвятили подібним речам усю нашу творчість? – натягнуто посміхнулася Веда.
– Так то творчість, а то – життя, – кривлячись, відповів Сашко, – Вірити та сподіватися – це дуже здорово, заманливо, а коли смерть постає просто перед тобою... Не впевнений, чи зміг би я прийняти таке рішення. Душа – то надто ефемерно, невиразно а тіло ось воно, можна доторкнутися...
– Тільки не для мене! Той, кого я бачила в палаті – це вже не Гнат.
– А хто?
– Не знаю і знати не хочу!
–Ти зараз не в собі! – впевнено кивнув головою Сашко.
Борик недружелюбно покосився на байдужого Х'ярго і сказав, нервово кусаючи губи:
– До речі, вибач, що в таку хвилину я веду мову про справи, але сьогодні ввечері в нас концерт.
– Який ще концерт? – Веда здивувалася і розгубилася.
– Бачиш, ми домовилися ще до аварії... Гнат переконав нас, що ти повернешся до свого... – Борик на мить замовк и змінив напрямок, – до сонцестояння... Узагалі, після твого від'їзду Гнат почав поводитися дуже дивно...
– Так! – підхопила Мілена, – забував очевидні речі, іноді дивився так, немов не розумів, хто ми такі... Я думала, у нього стрес... від роботи... або від незадоволення особистим життям…
– Не верзи дурниць! – пробурмотів Володя.
– Після аварії ми хотіли скасувати концерт, – сказав Сашко.
– Усе ж не були впевнені, що ти повернешся! – додав Борик, – але врешті передумали! Вирішили ризикнути.
– Розумієш, якби скасували, це б ударило по нашій репутації...
– Мілена навіть репетирувала пісні, якщо раптом доведеться співати без тебе...
– Ми думали... Але публіка звикла до жіночого вокалу, – заговорила, немов виправдовуючись, Мілена, – а флейтистку хотіли запросити зі сторони.
– І скрипальку...
– Розумієш, у нас вибору не було... Праця стількох місяців могла покотитися до чортів на виступці!
– Але якщо ти зможеш сьогодні співати сама...
– Якщо знайдеш сили! Публіка хоче бачити тебе, адже твій образ ніяким іншим не затьмариш…
– Звісно, ми не наполягаємо, але твоя присутність…
Їхні голоси, які вибачалися та благали, злилися в одну нестерпну какофонію, що встромлялися у вуха немов розпечені голки.
У Веди різко запаморочилося в голові. Вона голосно застогнала крізь зуби і звалилася наче непритомна на груди Х’ярго.
– Я вважаю, що вона сама зуміє заспівати на цьому концерті, – сказав він, ласкаво перебираючи її коротке волосся, – Але тепер їй потрібно побути в спокої і тиші, прийти до тями...
Веда віддихалася.
– Ти маєш рацію. Я буду співати. Зараз поїду додому, а ви надішліть мені список пісень, заявлених на концерт. О котрій годині він відбудеться?
– О восьмій, клуб: Чорна корона, – відповів Борик, – До речі, кліп ми теж зняли, залишилося тільки змонтувати...А навіщо ти підстриглася?
– Так мені захотілося…Отже, зустрінемося в клубі близько четвертої. Потрібно трохи злагодотися перед концертом! А тепер я й справді бажаю трохи спокою, – сказала Веда і, спираючись на руку Х'ярго, попрямувала до виходу. Під її ногами клубочилася безодня.
На зворотній дорозі Веда сама сіла за кермо. Після того як вони покинули лікарню, у неї немов камінь із серця звалився, і воно почало битися рівніше, спокійніше.
Плавно, неквапливо потекли думки... Спершу вони заїдуть до неї додому за речами, потім поїдуть до Гната, а вже звідти в "Чорну Корону".
Від будинку Гната до клубу можна пішки дійти… І тут раптом Веда згадала, що "Чорна Корона" належить Гнату. А тепер, згідно із заповітом – це її майно.
– Треба заїхати в магазин і купити їжі, – сказала вона – я не хочу готувати сама. А сили потрібні…
– Сонцестояння завтра вранці, – відповів Х’ярго, думаючи про щось своє.
– Я трохи боюся...
– Даремно. Ти знайдеш саму себе.
– Занадто багато подій за останні дні, і сьогоднішній вечір також… Може, концерт – це справді те, що допоможе мені.
– Тобі не обов'язково їхати опівночі в лікарню. Справляться і без тебе!
– Обов'язково! Ти не розумієш. Навіть якщо це не смерть, а всього лише невдалий Гнатовий жарт, я маю зробити все, що належить! Так остаточно зруйную всі мости...
– Не думаю, що руйнувати мости, то правильний вихід.
– Про що ти говориш? Адже ми не залишимося тут, а повернемося в Араош! Чи як?
– Сонцестояння змінить твої думки, у цьому я впевнений. Тому, не раджу тобі приймати рішення зараз.
