Чвара королів - Джордж Мартін

— В своїй сраці хай собі підданих шукає! — Мікен витер кров з рота. — Я служу Старкам, а не якійсь зрадливій каракатиці… а-а-а!

Удар тупим кінцем списа кинув його обличчям на кам’яну підлогу.

— Ковалі сильні руками, та слабкі головою, — зазначив Теон. — Але якщо решта з вас служитиме мені так вірно, як служила Недові Старку, то відчує мою щедрість і не матиме приводу нарікати на нового володаря.

Стоячи на карачках, Мікен виплюнув кров. «Благаю, не треба» — молив його подумки Бран, але коваль заволав:

— Ти, йолопе, зібрався утримати північ з оцією купкою своло…?!

Лисий увігнав вістря списа просто Мікенові у потилицю. Сталевий кінець прохромив плоть і вийшов з горлянки разом зі струменем крові. Заверещала якась жінка, Мейра обійняла Рікона і міцно притиснула до себе. «Таки потонув» — майнула в Брана млява думка. — «У своїй власній крові.»

— Хто ще має щось сказати? — спитав Теон Грейджой.

— Ходор-ходор-ходор-ходор! — заверещав Ходор, вирячивши очі.

— Ласкаво прошу когось зробити так, щоб дурень стулив пельку.

Двоє залізняків почали лупцювати Ходора ратищами списів. Сумирний стайняр впав на підлогу, намагаючись затулитися руками.

— Я вам буду таким самим добрим господарем, як колись Едард Старк! — підвищив голос Теон, щоб його розчули за лясканням паличних ударів по людській плоті. — Але хто насмілиться зрадити мене, той гірко пошкодує. І не гадайте, що оце перед вами уся моя сила. Скоро до наших рук впадуть Торгенів Закут і Жбир-у-Пущі. Мій дядько саме піднімається Солесписом, щоб захопити Калин-Коп. Якщо Робб Старк зможе дати ради Ланістерам, то хай надалі править як Король-на-Тризубі. Але північ тепер належить домові Грейджой.

— Старкове панство битиметься з вами! — вигукнув молодик на ймення Смердюк. — Приміром, отой жирний кнур з Білої Гавані, а з ним Умбери та Карстарки. Вам би ще кілька людей. Звільніть мене — і матимете собі вірного слугу!

Теон якусь мить зважував його слова.

— А ти на розум справніший, ніж на запах. Тільки от як накажеш мені нюхати твій сморід?

— То діло таке, — зауважив Смердюк, — я ж можу й помитися. Коли буду вільний.

— Кажеш дедалі розважливіше. — Теон всміхнувся. — Ставай на коліно.

Один з залізняків дав Смердюкові меча. Той поклав його до Теонових ніг і присягнув на вірність домові Грейджой та королю Балону. Бран не мав сили на все це дивитися. Зелений сон справджувався просто на очах.

— Мосьпане Грейджою! — Повз тіло Мікена ступила Оша. — Мене теж привели сюди бранкою. Ви тут були того самого дня.

«Я думав, ми з тобою друзі» — подумав Бран болісно.

— Мені потрібні воїни, — відповів Теон, — а не хвойди з кухні.

— На кухню мене загнав Робб Старк. Вже мало не рік я шкрябаю казани, відтираю миски та зігріваю сінника оцьому. — Вона кинула погляд на Гейджа. — Годі вже з мене, наїлася. Дайте мені знову до рук списа!

— Осьо в мене для тебе спис! — гукнув лисий, що убив Мікена, ухопився за передок штанів і вишкірив зуби.

Оша спритно увігнала йому кістляве коліно між ніг.

— Собі залиш того рожевого черв’яка! — Вона викрутила в нього з рук списа і ратищем збила на підлогу. — А мені дай дерево та залізо!

Лисий зігнувся навпіл на підлозі, а решта наскочників зареготала на все горло.

Теон теж сміявся разом з усіма.

— Гаразд, згодишся, — нарешті мовив він. — Бери собі цього списа, Стиг знайде іншого. Тепер ставай на коліно та присягай на вірність.

Коли більше ніхто не виявив бажання присягати новим господарям, замкову челядь розігнали з трапезної, наказавши робити свою справу і не чинити клопоту. Ходорові доручили віднести Брана до ліжка. Обличчя стайняреві спотворили биттям; ніс йому напух, а одне око заплющилося.

— Ходор, — схлипував він розбитими губами, піднімаючи Брана здоровезними скривавленими долонями і виносячи назовні під дощ.

Ар’я IX

— Тут є привиди, точно тобі кажу. — Мантулик вимішував хліб; руки по лікті вкривало борошно. — Пія одного зустріла у маслярні минулої ночі.

Ар’я зробила губами непристойний звук. Пія завжди когось стрічала у маслярні. Зазвичай то були голі хтиві чоловіки.

— Можна мандрику? — спитала вона. — Ти ж їх напік цілу тацю.

— Мені й треба ціла таця. Пан Аморі їх полюбляє.

А ось пана Аморі вона ненавиділа.

— То давай на них плюнемо.

Мантулик злякано озирнувся. У кухні було повно тіней та відлунь, але всі кухарі та кухарчуки спали на просторому помості понад пічками.

— Дізнається!

— Не дізнається, — заперечила Ар’я. — Плювки на смак ніякі.

— Якщо дізнається, то мене відшмагають батогами. — Мантулик припинив вимішувати тісто. — Ходи звідси, га? Зараз же глупа ніч.

Справді, стояла ніч, та Ар’я не зважала. Навіть найтемнішої ночі кухня ніколи не замовкала зовсім: там завжди хтось качав тісто для вранішнього хліба, мішав у казані дерев’яною ложкою або різав свиню, щоб подати свіжини панові Аморі на сніданок. Сьогодні в кухні не спав Мантулик.

— Якщо прокинеться Балух і помітить, що тебе нема… — почав був Мантулик, та Ар’я його перебила:

— Балух серед ночі не прокидається.

Справжнє ім’я його було Пригруд, а Балухом звали за вічно сльозаві та вирячені очі. Кожного ранку він снідав пивом, а після вечері засинав уже п’яний, мов чіп, пускаючи підборіддям винну слину. Ар’я чекала, поки він захропе, а тоді видиралася боса сходами для челяді, зчиняючи шуму менше за мишу. Свічки чи скіпки вона не брала — колись Сиріо сказав, що темрява може стати її другом, і мав рацію. Місяця та зірок їй було досить.

— Б’юся об заклад, що коли б ми втекли, Балух навіть не помітив би, що мене вже нема, — мовила Ар’я до Мантулика.

— Не хочу я тікати. Тут краще, ніж в лісі. Наївся я черв’яків, годі вже. Ану кинь трохи борошна на стіл.

Раптом Ар’я задерла носа догори.

— Що там таке?

— Що? Я нічого…

— Слухай вухами, а не ротом. Там сурмили в ріг. Двічі, хіба не чув? А зараз гримлять ланцюги решітки — хтось приїхав або виїжджає. Хочеш подивитися?

Браму Гаренголу не відчиняли з того ранку, коли князь