Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян
Після душу я почувалася немов заново народженою на світ. Дріада вже помчала у своїх справах. А Кхибра одразу ж після мене потупотіла в душ. У куточку тихенько покашляли.
– Муфт! – зраділа я.
– Агась, – відгукнувся домовик. – Як з обіцянкою – приніс гарну постільну білизну, – він кивнув на ліжко два комплекти. – Щоправда, посварився з пані Чоррою, але не біда. Оркиці зла довго не тримають. І це, як його, ви вибачте, що не встиг попередити, справ багато, а я один.
– Дякую, Муфте.
– Скажи, а я заслужив хоча б цукерку. Хоч маленький льодяничок?
Я зітхнула і розвела руками:
– У мене все вкрали. Батьки зібрали повний кошик харчів, а грифон-диліжанс пограбували.
– Оце так горе! Бідолашна! – сплеснув маленькими рученятами домовик.
– Слухай, я все одно зараз поїду до тітки Палажки у таверну. От звідти принесу тобі смачненького.
Муфт підскочив і обняв руками мою долоню.
– Ти така добрюсінька! – він сяяв наче новий золотий.
А я не втрималася і погладила його по кошлатій голові. Від чого домовик притулився до мене щічкою і хіба що тільки не муркотів як кіт.
– Пухові ковдри ближче до середини калитника дістану.
– Дякую, – я знову погладила його по голові.
З душу вийшла Кхибра, загорнута в рушник. Муфт зніяковів і зник. А ми вирішили трохи поспати. Що й казати, а дорога з подальшим вступом неабияк нас вимотали. Не встигла лише покласти голову на подушку, як одразу ж вирубилася. Прокинулася від стуку у двері. І довго не могла зрозуміти, де я і що зі мною. А коли дійшло, то, позіхаючи, пішла відчиняти. Кхибра спала як ні в чому не бувало.
– Ну ви й даєте хропака! – у кімнату зайшов Альгін. – П'ятнадцять хвилин стукаю і не можу добудитися.
– Вибач, втомилися. І тихіше, Кхибра спить.
– Та годі. У тролів дуже глибокий сон.
Я подивилася на Кхибру: вона лежала на боці й солодко сопіла. Я зрозуміла, що Альг має рацію.
– Ти до тітки в таверну будеш їхати?
– Так.
– Я з тобою.
Я усміхнулася. Ні, хлопець мені безумовно подобався, але до тітки я з ним не піду. Вона в нас жінка ділова й хвацька, не вистачало, щоб з порога сватати почала. Ні-ні, це нічим хорошим не закінчиться. Мені одного зірваного заміжжя вистачило.
– Дякую, Альге. Ти мені дуже допоміг. Плащ я поверну, щойно випру. Без нарікань, але до тітки поїду сама.
– Упевнена?
– Абсолютно.
– Тоді, я тобі знайду нормальну підводу з чемним кучером, а не таке ж непорозуміння, з яким ти їхала вдень.
– Згодна, – посміхнулася я. – А тепер, будь ласка, вийди. Мені потрібно переодягнутися.
– Гаразд.
Я швидко перевдяглася у чисту спідницю і кофтинку. Розчесала волосся і заплела в тугу косу. Дістала з сумки гаманець, витрусила з нього п'ять срібняків і поклала на місце. Трохи подумавши, я повісила на пояс свою дорогоцінну качалку. Хіба мені було мало пригод? Як кажуть – бережи вуха, бо вкусить муха! Кхибрі я залишила записку, щоб не хвилювалася, і поклала поруч, на подушку.
Альг примружився, дивлячись на мене і присвиснув.
– А качалка тобі навіщо?
– Від шанувальників відбиватися, – пожартувала я.
– І багатьох відбила? – сказати, що він був спантеличений, не сказати нічого.
– Досить. Альг, та не дивись на мене так! Я в батьківській корчмі не один рік пропрацювала. А з чоловіками складно. Особливо з тими, що напідпитку.
– І не кажи. Ви з нами завжди так: спочатку по щічках гладите, а потім качалкою прикладаєте.
– Ой, не мели дурниць! Біднесенькі! Усі поки тверезі – різні. А як очі позаливають – стають однаковими. Спочатку пісні співають, потім плачуть, а потім руки розпускають та у бійку лізуть. Я надивилася стільки всього, що можу з першого погляду сказати, як хто поводитиметься, коли нап'ється.
– І про мене скажеш?
– До Горпини не ходи!
– І як же я буду поводитися? – хитро примружився Альг.
– Дрихнути будеш без задніх ніг.
– Вгадала! – реготнув хлопець.
– До речі, мені потрібно магоптаха батькові відправити. Де тут найближча пошта?
– Недалеко, я покажу.
Ми вийшли з гуртожитку і попрямували до брами.
Пошта виявилася поряд. Я купила жовтого магоптаха, наговорила йому, що зі мною все гаразд, щоб батьки не хвилювалися. Щоправда, про вступ до академії поки що промовчала, як і про те, що до тітки теж ще не доїхала. Я підкинула магоптаха якомога вище, і він немов розчинився у повітрі. Альгін промовчав, із запитаннями не ліз, за що я була йому дуже вдячна. Я забрала решту, і ми пішли шукати підводу.
До тітки приїхала надвечір, коли сонце вже хилилося до заходу. Я окинула поглядом таверну «Клич вепра» з вулиці. Прекрасна, що й казати! Це не батькова корчма! Поруч крита конов'язь, до якої прив'язані три коні; сарай і ще якась госпбудівля. Нова, раніше її не було. На другому поверсі подекуди у вікнах горіло світло – значить, є постояльці. Це добре. Постійні винаймачі – стабільний дохід. Я рішуче штовхнула двері й увійшла всередину.