Примари Пустомитського болота - Василь Тибель
- Я попрошу, шофера зачекати, а ви сходіть у вагончик перевдягніться.
Чернець попрямував до автобуса, а громили гайнули в роздягалку. Перебравши покинутий будівельниками спецодяг, Адмірал вибрав собі по розміру. Із Зубом було трохи складніше – на нього нічого не налазило.
- Тобі й так добре, - урешті, констатував Адмірал, коли здоровань насилу вліз у тісні штани і, порившись в кишенях залишених робітниками курток, вийшов на вулицю до автобуса.
- Дивись, Петре, а це, ніби, новенькі! Я їх не бачив раніше на будівництві. І роба на одному, схожа на твою, - звернувся один із робітників до свого товариша, побачивши перевдягнених харцизяк, що боязко заходили до автобуса.
- Може й новенькі. Тут на будові стільки за день народу проходить. Ми повинні до свята Покрови реставрувати цей монастир, тому й залучаємо всіх. Поїхали! – скомандував бригадир будівельників. Автобус випустив хмару диму й, підскакуючи на вибоїнах, повіз бригаду реставраторів до міста, а з ними й наших мисливців за скарбами.
Розділ 12. Гангстери із Лопухівки
Гнідий жеребець стояв запряжений біля порогу будинку й нетерпляче гріб копитом суху землю. Васильків батько вантажив на віз мішки з молодою картоплею й ранньою капустою - весь цей крам готувався на ярмарок. Збиралися вдосвіта, щоб завчасно вспіти до райцентру. Василько зголосився допомогти батьку за умови, що той візьме із собою й Миколку.
- Згода! Тільки, хай той шалапут своїх попередить, а то знову в розшук подадуть.
Хлопці вже давно все погодили й поки батько лаштував поклажу на віз, гайнули до своєї сховки.
- Давай долари обміняємо й купимо собі мобілку, - запропонував Миколка.
- Дуже мудро, і кому ж ми будемо телефонувати, коли одну на двох? Я от бачив, у Березівці, на ярмарку, в кіоску «тягову » пневматичну рушницю й справжній військовий бінокль.
- Гвинтівка, це клас! – погодився Миколка.
Друзі дістали заховані в дуплі гроші й швиденько повернулися назад. Вдома усе вже було готове на ярмарок і Васильків батько нетерпляче поправляв шлею на гриві у коня.
- Де вас знову носить? Через вас, шибеники, не вспіємо завчасу й знову у хвості ярмарку стирчатимемо. Доведеться, мабуть, до тебе, Васильку, застосувати метод Миколиного батька.
Миколка густо почервонів, а Василько, не звернувши на батькові слова й найменшої уваги, із розгону гепнувся на нав’юченого воза. Фіра, поскрипуючи колесами вирушила до міста. До райцентру було кілометрів п’ятнадцять. Коник рівно поцокував кованими копитами по бруківці, а хлопці мружилися на возі від променів ранкового сонця й лише інколи перешіптувалися.
- Тату, - перервав мовчанку Василько, - скажіть, американські долари в нас вільно ходять на базарі?
- Вільно, то вони ходять, грець би їх забрав; та в декого їх стільки, що він уже не ходить, а прямо по людських прилавках їздить, а дехто продає морквину й першу ягідку, навіть сам не скуштувавши, щоб хоч якось прожити й тих доларів в очі не бачив.
- Я питаю, чи можна за долари в нас щось купити?
- Та, міняйли там на кожному кроці. Я б тих спекулянтів усіх до буцегарні засадив і хай там один з одним міняються. А чого це вас американські гроші цікавлять, що скарб знайшли, чи банк пограбувати захотіли? Скажіть де той банк, то й я вам підсоблю. От лобуряки, гангстери із Лопухівки. Ги-ги-ги! – Васильків батько любив покепкувати із хлопців, тому не проминав жодної можливості, щоб вщипнути дошкульним слівцем. Він весело підморгнув друзям, піднявся на сидінні й прикрикнув на гнідого:
- Но, зараза лінива! Так і до обіду не доїдемо, а там усі банки позакривають і грабувати буде нікого.
Хлопці піддалися веселому настрою й вся подальша дорога не видавалася їм такою нудною. Коник біг підтюпцем і так за веселими розмовами вони й не зогледілися, як в’їхали в місто. Ярмарок зустрів прибулих шумом і лементом. Кругом стояли палатки, вози, прилавки, дехто розмістив крам, прямо, на землі. Усі торгувалися, сперечалися, зазивали, вихваляли свій товар, у кожного продавця - він був найкращий.
Васильків батько прилаштувався в ряд і хлопці почали жваво розважувати картоплю. Капусту брали гірше, та вже до полудня віз був, майже, порожній.
- Тату, ми з Миколкою тут трохи походимо, мо’, що купимо.
- Ідіть, ви славно попрацювали! Та ненадовго, а я ще моркву, що залишилася, продаватиму.
Хлопці зіскочили із воза, минули ряди сільських торгівців і перейшовши на другий бік вулиці, опинилися серед торгових палаток. Тут серед різного китайського і турецького краму, яким були забиті всі ті торгові місця, друзі відшукали ларьок із мисливським спорядженням. Смуглий, певне не тутешній торговець, підозріло косував на підлітків, що завернули в його лавку.
- Хлопці, а гроші у вас єсть? – намагався говорити українською продавець, заступаючи їм шлях до крамниці.
- Так, є! Покажіть нам морський бінокль! – Василько вдавав із себе справжнього багатія, він схрестив на грудях руки, вперся ліктем в стіну й виплюнув на підлогу жуйку, яку тільки-но купив і навіть як слід не розсмакував.
- Ето дуже дорогой, може, краще отого посмотрі.
- Ні, ми хотіли б, отой і пневматичну рушницю, - додав Миколка, показуючи рукою на вподобаний товар.
- О, хлопци, ви такий богатий? Покажи денги! – роздратовано витріщився торгаш.
Василько порився в кишенях і дістав пригоршню зім’ятих стодоларових купюр.
- Ось дивіться!
Азіат, остовпіло витріщився на гроші, щоб не сісти, він обіперся на прилавок. Гроші були справжні. Він простягнув хлопцям рушницю, а сам заходився розгладжувати пом’яті купюри. У кутку на доларах, біля самого американського президента, була якась мітка – синім фломастером намальований трикутник із колом посередині. Чорнявий продавець розгорнув ще декілька банкнот, на кожній із них був такий же знак.
- Чекайте хлопци, може долар фальшивий. Я швідко провірю, - Він шугнув у бокові двері.
Миколка, тим часом, приклав приклад гвинтівки до плеча й зображав із себе мисливця. А Василько вертів у руках тяжкого морського бінокля. Він повернув його і заглянув у збільшувані скельця.
- Ой, Миколко, як ти далеко, ніби в тунелі на кінці міста.
Миколка дістав із кишені набій, який зекономив ще з минулого ярмарку, коли ходив до тиру, й зарядив гвинтівку.
- З такою зброєю можна й на зайця ходити. Товстий із Мишком із заздрощів луснуть. - Він прицілився в невидиму здобич.
В цей