Примари Пустомитського болота - Василь Тибель

- Чого це вони знов приперлися, чи не знайшли бува «Каменя»? Хоча бородатий перед смертю клявся, що викинув торбину в болото.

- У цього білявого була якась торбина.

- Чудово, Зубе, твої справи не такі вже й кепські. Недоумкам завжди везе. Ці малі, точно, його знайшли. Ану діставай їх сюди!

Зуб зло рикнув і знову став трясти машину.

- Що,  дурню гадаєш то груші, і ти  витрясеш їх з «Джипа»? З ким я працюю. На, ось, розбий скло!

 Кульгавий дістав із кишені й простягнув Зубу металевий кастет. Від кількох ударів скло на дверцях потріскалося, а потім висипалося в салон. Громило, відчинив дверцята машини й витягнув звідти, ні живих, ні мертвих хлопців.

- Думали від Адмірала втекти, перехитрити. Ще на вродився той чувак, щоб мене кидонув. Камінчика мені, швиденько, - простягнув до Василька розчепірену здоровенну п’ятірню.

- Я-й-а-а! Ми не знаєм-о-о, про якого камінчика питаєте, - ледь вимовив переляканий хлопець.

- Добре, часу зараз обмаль, Ми ще поговоримо! – він зло відштовхнув Василька. - Зубе, зв’яжи цих щуренят! Та дивися знову не впусти. Шеф як притисне їм яйця, так вони все розкажуть, ще й камінця самі принесуть. Ги-ги-ги! І до справи! Треба, швидше, нам ту штуковину витягти на острів.

Зуб вхопив дітей і нашвидкуруч обмотав їх мотузкою. Він так поспішав це зробити, що прив’язав свою ногу разом із полоненими. І коли поставив хлоп’ят, щоб причепити до дерева – заплутався й упав.

- Що там знову в тебе не клеїться, дурисвіту? Треба було краще тебе пришити! Професор, хоч жадібний був, та не такий дурний.

- Адмірале, я зараз, зараз!

 Він борсався в мотузках посеред калюжі. Нарешті, бандит з пошрамованим лицем, розплутав вузли на мотузках, звільнив свою ногу й прив’язав бранців. Потім ухопив троса й потягнув через багнюку до літального апарата, що ледь миготів погаслими вогнями. Зараз він нагадував здоровенну перевернуту алюмінієву миску, з якої баба Параска кормила своїх гусей.

 Кульгавий у цей час дістав стільниковий телефон. Він  приклав до вуха слухавку й, всівшись на передньому сидінні, кудись телефонував. Помітивши, що бандитам, не до них, хлопці спробували звільнитись від пут, якими щедро обснував їх здоровило. Але хоч зв’язав їх бандит невміло, та мотузки виявились міцними й виборсатися з них було неможливо. Друзів узяв відчай. Миколка вкотре за цей день бубонів собі під ніс, чого його сюди понесло, а сам був готовий плакати. Василько напружував руки й ноги, та крім пекучого болю в кінцівках, ніякого послаблення канатів не відчував. Він не йняв віри, що немає ніякого порятунку. У голові перебирав усі можливі методи звільнення, які пам’ятав із книжок. Чогось у тих героїв усе так легко виходило, а тут ніяк ... .

  Дощ, майже, вщух, а хмара, гуркочучи над лісом, котилася собі до обрію.

  В Адмірала із Зубом, було видно, теж не все виходило. «Джип» уже був випханий на тверде й буксував на мокрій, щедро политій дощем траві. Зуб вовтузився біля гігантської літаючої миски, шукаючи куди б зачепити трос.

 -    Що, ти, там тупцяєшся, як воша на пательні? Чіпляй і йди, будеш штовхати!

- Адмірале, тут немає ніякої зачіпки.

- Певне, може, тобі там фаркопа приліплять. Як можна працювати з таким бовдуром? Чіпляй, а то пристрелю!

 Зуб аж підстрибнув від грізного оклику кульгавого й почав обплутувати тросом аварійний літаючий об’єкт. Тарілка була величенька навіть для таких громил. Висів об’єкт над самісіньким дном випаруваного болітця, але нічим не торкався землі. Проте зіштовхнути з місця, цю, здавалось би, легку таріль не могли; ні джип - із допомогою троса, ні Зуб – широченними плечима. Він кректав напружував жили, підсідав під сріблястий апарат, обливався потом, та нічого вдіяти не міг. Ця чудова, блискуча річ, ніби приросла до повітря й не зрушувалася ні на сантиметр. Тоді Зуб змінив тактику й став штовхати машину, яка аж надривалася від напруги. Адмірал щосили тиснув на газ. З під коліс  авто летіла грязюка й сипала  Зубові в лице. Розсерджений здоровань розігнався й щосили пихонув машину. Трос був тонким і, не витримавши таких зусиль – лопнув. Однією з безлічі, розірваних залізних ниток, він зачепив Зуба за штанину й повністю роздер на ньому одіж. Здоровило залишився в тільки одній подертій сорочці. Він присів і, висвічуючи голим задом, навприсядки побіг за «Джипом», що, звільнившись від тяжкого буксира, полетів вперед по кущах. Тільки, коли авто врізалося у тонке дерево, Адмірал зрозумів - тут щось не так. Він загальмував і оглянувся назад.

- Тьху! Який же ти, чортів  дурень! - вилаявся, вилазячи з машини кульгавий.

Зуб, прикриваючи залишками порваної сорочки «страм»,  догнав автівку. Він заліз до кабіни й став робити собі пов’язку на стегнах.  Хлопці, бачачи цю картину, навіть зв’язані посміхнулися. Усе це виглядало дуже кумедно - здоровило із почервонілим  шрамом на лиці й відкопиленим зубом, ніби абориген обмотаний ганчірками, бігав за автомобілем прикриваючи голизну. 

В цей час, Адмірал вибрався з машини й пішов до загадкового об’єкта. Він копнув декілька разів ногою по металічних, блискучих боках тарілки. Літаючий об’єкт не сколихнувся, зате Адмірал зойкнув від болю й став скакати на одній нозі. Біль і, неможливість нашкодити цій залізяці, дуже розлютили кульгавого, він вихопив із кишені пістолета й вистріляв цілу обойму по непорушній невідомій штуці. Кулі сюрчали по металу й, рикошетячи відлітали навсібіч, не зробивши жодної подряпини на обшивці.

- Зубе, де ти запропастився, чорти б тебе забрали! Бери обв’яжи це лайно, цю консервну банку подвійним тросом і підважуй якимось поліном. Спробуємо її, хоч зрушити. Шеф наказав затягти залізяку на пункт керування, а там розріже її лазером, ми дістанемо звідти їхню начинку .

Громило вже сяк-так обмотався, спорудивши з ганчір’я, трави і осоки собі легке вбрання і побіг виконувати наказ. Літаюча миска була обв’язана й прикріплена знову до «Джипа». Зуб зламав невелике дерево й став цим важелем підштовхувати апарат.

- Нічого не виходить, - кректав Зуб, напружуючи м’язи.

- Я придумав! Треба зателефонувати Шефові, певне, в нього для цієї штуки, ще якась примочка є. Може тоді краще піде?.

- Геніально, Адмірале!

В цей час Василько сильно потягнув руку, при спробі звільнитися й застогнав від болі.

-  Зуб, заткни писка цим пуголовкам, вони мені на нерви діють!. – несамовито верескнув Адмірал. – Мало,