Львів самотніх сердець - Юлія Мельникова
Разом з Йосифом Пілоссофом до Золотого Рогу приїхала його старша донька Йохевед[3], вродлива удова, яка після смерті чоловіка повернулась до отчого дому. Вони не знали про смерть Сари-Фатіми, тому старий хитрун Йосиф Пілоссоф не будував під час мандрівки жодних планів щодо Йохевед.
Заручини Шабтая з Йохевед відбулись значно пізніше, згідно взаємної симпатії і після закінчення річної жалоби, а Йосиф дізнався про це ледь не останнім.
Прибувши до Золотого Рогу, батько з дочкою довго шукали місце, де мешкає Шабтай Цві. І Йосифу, і Йохевед чомусь здавалось, ніби той мешкає у високому палаці, оточений юрмами прихильників, слуги ніжно обмахують його віялами з павиного пір’я, а відтак перший-ліпший зразу вкаже дорогу.
— Не знаємо такого, — відповідали їм місцеві мешканці, — вперше чуємо!
Нарешті вони здогадались спитати Азіз Мухаммеда — й гостям вказали на непримітний, низенький будиночок, побілений вапном і вкритий вигорілою на сонці дешевою черепицею.
— Тут мешкає якийсь єврей, кажуть, маг і чорнокнижник, що продав шайтанові душу, — повідомила Йохевед говірка туркеня.
Йосиф з донькою смикнули мідну клямку. Двері виявились зачиненими.
— Почекаємо, — мовив він до Йохевед. Десь через двадцять хвилин у двір влетів згорблений, погано вдягнений чоловік незрозумілого віку та національності.
Голову його прикрашала турецька чалма, пояс стягував добряче витертий юдейський талес, а мешти з телячої шкіри зблискували дірами.
Не таким вони пам’ятали Шабтая! Був він високий, гарно збудований, гордої постави, у всіх його руках відчувалась незнищенна внутрішня шляхетність. На делікатних пальцях вабили око великі персні з самоцвітами, прикрашені вирізьбленими охоронними пентаграмами, заклинаннями та єврейськими літерами. Шию прикрашали химерні амулети, а від дорогої одежі струменіли легкі, ледь чутні пахощі мигдалевої та трояндової олії, кориці та ще чогось такого, чому бідні люди не годні були навіть підібрати назву. У ті часи поруч з Шабтаєм бавилось двійко білих тигренят, чиє приємне хутерце розмальовували чорні смужки. А поблизу стояла чарівна, в бірюзовому вбранні, Сара, сяючи своєю дитячою посмішкою, кохана й незабутня для всіх, хто її бачив.
Йосиф Пілоссоф ледве упізнав у обірваному туркові Шабтая.
Зустріч їх виявилась зовсім не тріумфальною: мало того, що Шабтай був у дірявих мештах, він ще ніс в руках старанно загорнену незнайомкою милостиню — щойно спечений корж.
Побачивши гостей, Шабтай швидше злякався, ніж втішився: не хотів постати перед своїми шанувальниками в такому вигляді!
Однак щирість та доброзичливість Йосифа та Йохевед розтопили кригу. Шабтай відчув, що вони зможуть його виручити, й чесно розповів про свої злигодні. Довідались вони і про смерть Сари, і про те, що тисячі колишніх соратників залишили його в цілковитому забутті — ладні колись навіть померти задля Машіаха, нині відвертають свої обличчя. Відкрив їм Шабтай і те, що чимало заборгував торговцям з ринку, що розмінює останні монети, а нав’язаний йому супроти його волі слуга тижнями не з’являється в домі.
Шабтаєві знову пощастило. Йосиф Пілоссоф наважився передати гроші, зібрані євреями в містах Мореї, коли вони ще вірили у високе призначення ізмірського каббаліста. Йосиф чомусь не встиг віддати їх Шабтаєві, а тепер пригадав. Сума виявилась пристойною, на неї він міг прожити кілька років.
Окрім пожертв, Шабтай отримав від родини Пілоссоф непоганий дім з виглядом на бухту Золотого Рогу, з невеличким садочком, де росли абрикосові та гранатові дерева, а також солодкий виноград.
Дім цей не був власністю Йосифа Пілоссофа — він винаймав його для Шабтая, за високу плату, аби лишень збавитель єврейства міг спокійно здобувати таємні знання, не турбуючись про прихисток. Подейкували, начебто Шабтай одружився з Йохевед із вдячності за пожертви батька, що ніколи не кохав її, що таким чином Йосиф Пілоссоф вирішує нараз дві проблеми — віддає доньку і приховує від кредиторів більшу частину свого капіталу, що перейшов тепер в руки Шабтая Цві, що насправді Йохевед негарна й немолода жінка, що втратила останній шанс вийти заміж.
Однак Шабтай не звертав уваги на ці плітки. Він по-своєму покохав Йохевед, яка поділяла думку щодо обраності й незвичайності мужа, віднайшовши те, чого йому так страшенно бракувало — підтримку. Як і батько, Йохевед вірила, що Шабтай Цві — справжній Машіах, тільки через різні причини лихі суперники не дозволяють йому розкритися повністю, змушуючи брехати, переховуватись та робити незрозумілі вчинки. Коли Шабтай почав проповідувати в Ізмірі, Йохевед була ще дівчам, але вона добре затямила екстатичний захват, що охопив євреїв у маленькому містечку на Пелопонесі. Коли до них долинула звістка про виступ Шабтая, малознайомі або навіть ворогуючі поміж собою люди стали цілуватись, вітаючи з приходом Звільнителя, танцювали в синагозі, збившись у коло. Жінки плакали. До Ізміру відправили делегації вчених старійшин — розвідати детально, що та як, і при можливості пробитися до Шабтая, відірвавши на згадку край його одежі…
А тепер Йохевед вийшла заміж за цього загадкового, навіть фантастичного чоловіка! І від неї залежить, як складеться його життя, чи вдасться Шабтаєві зацарювати в Єрусалимі. Вона так тішилась тим весіллям…
Однак в Золоторіжжі, в гарному будинку, оточеному стиглими гронами й гранатовими деревцями, Шабтаю вдалось пожити зовсім недовго.