Львів самотніх сердець - Юлія Мельникова
Польські євреї були купцями, не надто побожні, про Шабтая Цві вони, звичайно, чули, але не могли уявити, що цей виснажений, сумний чоловік — той самий скандальний авантурник. Побалакавши, Шабтай запропонував їм прогулятися увечері по Куру-Чешме. Купці погодились.
Якось несподівано вони заспівали уривки «Теілім» — єдине, що малоосвічені торговці встигли вивчити за все своє життя. Шабтай почав їм підспівувати — співання псалмів утішало його, і крім того повертало до більш вдатних часів. Із рядками «Теілім» Шабтай колись зустрів у Каїрі Сару, коли та сходила з корабля, «Теілім» співали його брати довгими вечорами, по них, якщо копнути глибше, маленький Шабтай навчався читати по-єврейськи. Стародавні слова навіяли йому солодкі спомини.
Розспівавшись, польські купці разом з Шабтаєм блукали присмерковими вулицями стамбульського передмістя. Раптом, спускаючись в колючого пагорбка, вони, не перестаючи співати, зіткнулись із самим великим візиром Фазилом Ахмедом-пашею Кепрюлю. Що він там робив, чому опинився саме в такому місці — Шабтай так і не дізнався.
Швидше за все, йому доповіли вірні донощики, що правовірний мусульманин всупереч обіцянці приймає у своєму домі євреїв, замислюючи проти султана якісь пекельні інтриги. Не повіривши їм, візир сам вирішив переконатись, і, прямуючи потай до будинку Шабтая, отримав вельми вагоме підтвердження своїм підозрам…
Так, виспівування «Теілім» навіть найзатятіший ханжа навряд чи вважатиме неприпустимим для мусульманина. Після свого навернення Шабтай все одно розмовляв і писав рідною єврейською мовою, наспівування псалмів, чиє створення приписують праведному цареві Дауду, аж ніяк не злочин.
Але ж Шабтай обіцяв — і не аби кому, а султанові, в присутності вищих сановників Порти, що більш ніколи не провадитиме таємних справ з євреями, а спілкування зі співплемінниками дозволялось йому лише тією мірою, яка сприятиме їхньому наверненню, не більше.
А тепер Шабтай Цві поставав перед султаном в ганебній ролі шахрая. Потай, наче злодій, в пізню пору він прогулюється з колишніми своїми одновірцями! Якби йому забаглося поговорити з євреями без потаємних намірів, він би стрінувся з ними відкрито, вдень, на людному місці. Але в темряві, нікого про це не попередивши — отже, затіває змову!
На довершення усього польські купці, які погано розуміли турецьку мову, через товмача пояснили, що Шабтай кинувся до них, ледь зачувши єврейську мову, і нічим не дав знати, що він мусульманин, а навпаки, всіляко підкреслював своє єврейство, провадячи бесіду на суто юдейські теми. Маленька хитрість, яку Шабтай вчинив несвідомо — прагнучи отримати бодай дрібку співчуття нехай ціною обману, переконала султана в його лихих намірах. Його позбавили посади капиджі-баші, перестали платити, силоміць забрали з дому із маленьким вузликом речей, перевезли в спеціально відведене місце поблизу моря, неподалік від Золотого Рогу. Дім в Куру-Чешме також конфіскували.
Це ще не справжнє заслання, але Шабтай відчував, що за ним постійно стежать. Приставленого до нього слугу, дурного й ледачого, що не годен був ані приготувати улюблені страви, ані прибрати в домі, ані випрати одежу, Шабтаєві ніяк не вдавалося звільнити. Слуга не йшов, натякаючи, що посланий султаном, і він його не здихається нізащо. До того ж парубійко вічно пащекував, і до кого — до Шабтая, чиї бажання колись вгадувались з півслова! У тісному будиночку — радше, не будиночку, а прибудові — панував безлад. Слуга якщо й збирався прибирати, то швидко про це забував, кидаючи віника, і зникав у невідомому напрямку. Сусіди казали, що там у нього була наречена, однак самітного Шабтая це геть не обходило. Харчуватися йому доводилося дешевими стравами, розпродуючи сховані раніше коштовності. Вони танули, наче віск у вогні, швидко та безнадійно. Про те, що буде далі, Шабтай боявся навіть думати.
Яка вже тут помста раббі Коену…
Дні єврейського вигнанця в Золоторіжжі минали на диво одноманітно.
Щоп’ятниці Шабтай вирушав на галасливий ринок вимінювати золоті монети та прикраси покійної дружини. Виручені гроші дозволяли йому заледве звести кінці з кінцями: зазвичай вони закінчувались ще в четвер, і до п’ятниці йому доводилось сидіти голодним, не запалюючи вогню. Увечері в п'ятницю Шабтай поспішав на джума-намаз, не лише для молитви, але щоб і побалакати з людьми, почитати при яскравих світильниках мечеті. Засиджуючись допізна, Шабтай з гіркотою повертався до холодного й темного дому, звідки повтікали, не знайшовши нічого їстівного, навіть миші…
Одежа його, колись пишна (за кращих часів Шабтай мав вбрання на кожен день тижня і розкішні шати на єврейські свята), геть зносилась, чимало довелось продати. Часом цікаві турки, зазирнувши у маленьке віконце вбогого будиночка, бачили, як ізмірський авантурник лагодить циганською голкою собі одежу, довго силкуючись потрапити ниткою у вушко голки, напружуючи підсліпуваті від нічного читання очі.
Невідомо, чим би закінчилось його життя на околиці Золотого Рогу, але зненацька Шабтаєві всміхнулась фортуна: йому допомогла родина вірних прихильників Пілоссоф (Пілоссофо, Філософо — в інших транскрипціях).
Багатий грецький єврей Йосиф Пілоссоф давно стежив за тріумфом Шабтая, вважаючи себе не лише його адептом, але й людиною, що їй сам Б-г повелів допомогти знедоленому проповіднику в лиху годину.
Дізнавшись, що Шабтая Цві за наказом султана вигнали зі стамбульського передмістя Куру-Чешме в Золоторіжжя, Йосиф Пілоссоф вирішив провідати бідолаху. Один з небагатьох, Йосиф вірив, що Шабтай Цві — справді Машіах, що він не перемінив віру, а, навпаки, тепер став ближче до синів Ішмаеля, сповняючи сокровенний план, незбагненний для профанів.
Що саме збирався робити Шабтай Цві, ставши мусульманином, про це Йосиф Пілоссоф міг лише здогадуватись, та й то туманно.
Можливо, Шабтай вважав цей непевний час найбільш сприятливим для об’єднання релігій, або йому захотілось допровадити
