Приручити Дикого - Анна Лященко

Вб'ю гада!

Я в сказі виринаю, роблю глибокий подих і з риком, що розлякує всю живність в окрузі, збираюся кинутися на цього дурня і розправитися з ним. Тобто з нею, як виявилось. Ось тільки це нещастя і саме непогано йде на дно. З переляку. О, Некрилаті Боги, вона обернулася і тепер як камінь опускається вниз. А тут глибоко взагалі. Зітхаю, ну за що мені це? Роблю глибокий вдих та пірнаю.

Тільки-но знаходжу тільце цієї дрібної в каламутній воді, акуратно хапаю лапами й виринаю, злітаю і витягаю її на берег. Укладаю на траву і тицяюся мордою в груди, видавлюючи з легенів воду. У людській іпостасі це було б легше робити, але ж я не сподівався зустріти на риболовлі сторонніх! Тому не підготувався, і, якщо я зараз обернуся, виявлюся абсолютно оголеним. Та й ще, швидше за все, збудженим до непристойності, тому що вигляд дівочого тіла в мокрому одязі мене не залишив байдужим. М'яко кажучи…

Слава Богині Гір, вона прийшла до тями! Я вже майже готовий був обернутися, навіть не дивлячись на конфуз, що чекає мене.

- Ти хто? Чому не обертаєшся? Ти не знаєш, що це непристойно? Ти маєш прийняти людську форму і представитися! Навіть якщо не знаєш правил етикету, є таке поняття, як ввічливість! - Дрібна тараторить як лісова пташка.

Я завмер і слухаю цю балаболку, щойно встигаючи зрозуміти її швидку промову. Вона ще мене навчатиме правил пристойності?? Та я з десяток іссіміорів вже з'їв під наглядом пильних викладачів! Ну як їй пояснити, що мій оборот зараз менше за все буде відповідати етикету??

– А! Я зрозуміла! Ти не вмієш обертатися? Ти дикий?

Що? У сенсі – дикий? Та ми тут всі у Диких Землях певною мірою дикі.

- Ти, мабуть, ніколи не обертався?

І що я маю на це відповісти? Сиджу, плескаю третім віком. У відповідь тільки повернув голову і нахилив її трохи, щоб було зручніше дрібну розглядати.

- Ти мене не розумієш! Як же я одразу не здогадалася!

Мда, тепер точно не розумію. Звідки взялося це створення?? Яке думає, що у Диких Землях водяться дикі дракони!

Про всяк випадок примружився, може, я щось не розгледів? Так, схоже, вона не місцева, надто засмагла.

А дрібна тим часом продовжує відчувати мій терпець.

- Отже, ти дикий і мене не розумієш. А мені треба висушити одяг! Відвернися.

Ее. А це вже цікаво! Старанно зображую нерозуміння і роблю тупу морду.

Дрібна тупає ніжкою і підводиться, я сподіваюся, що вона зараз почне знімати з себе мокрий одяг! Але спочатку вона збирає гілки для багаття. Цікаво, де вона ховає сірники?

Склавши цілком так правильно хмиз, вона тицяє пальчиком у мене, а потім у дрова і підстрибує, а потім махає руками, що вона намагається зобразити? Нічого не зрозумів!

Так триває досить довго, поки, нарешті, вона не озвучує свою пантоміму:

- Та чого ж ти такий тупий! Вогонь, розумієш? - Знову тицяє мені в морду, потім знову в дрова і махає руками, підстрибуючи. - Мені потрібен вогонь!

Цікаво, вона серйозно вважає, що всі дикі можуть викидати полум'я? Добре, що я з Роду Золотих Драконів, щоправда, ще не пере линяв останній раз і тому поки що отруйно зелений. Але плюватися вогнем вмію з першого обороту.

Відсуваю дрібну мордою трохи далі від її споруди та легенько плююся полум'ям.

- Ура!! Ти мене зрозумів!!

Тішиться як дитина! Смішна така...