Віщі сестри - Террі Пратчетт

— Воно десь у горах, у гірських лісах, — пояснювала вона. — І Воно дуже велике. 

— Мені здалося, що Воно когось шукає, — додала Маґрат. — Воно нагадало мені великого собаку. Собаку, який загубився. І розгубився. 

Бабуня подумала. Її відчуття були у чомусь такими ж… 

— Так, — вголос сказала вона. — Щось таке. Дуже великий собака. 

— Занепокоєний, — сказала Маґрат. 

— І щось шукає, — докинула Бабуня. 

— І починає сердитися. — продовжила Маґрат. 

— Так, — погодилася Бабуня, впритул дивлячись на Тітуню Оґґ. 

— Може, це троль, — припустила та. — Я в кімнаті майже цілу пінту залишила, — додала вона з докором. 

— Ґіто, я знаю, на що схожа свідомість троля, — сказала Бабуня. Її тон не був жорстким чи гнівним, і саме це змусило Тітуню завагатися. 

— Кажуть, ближче до Осердя водяться дуже великі тролі, — повільно промовила вона. — І крижані велетні, і здоровенні кошлаті як‑їх-там, що мешкають вище лінії снігів. Але ж ти не про щось подібне, так? 

— Так. 

— Ох. 

Маґрат відчула, що трохи тремтить. Вона нагадала собі, що відьма цілковито контролює власне тіло, і холодок, що пробіг їй по шкірі під тонкою нічною сорочкою, є тільки наслідком її уяви. На жаль, уяву вона мала хоч куди. 

Тітуня Оґґ зітхнула. 

— То погляньмо, — сказала вона і зняла кришку з великого мідного казана. 

Тітуня Оґґ ніколи не поралася у пральні, бо всім пранням завідували її невістки — ціле плем’я непримітних і слухняних жіночок, чиїх імен вона не завдавала собі клопоту запам’ятовувати. Відтак ця пральня перетворилася на звалище висохлих цибулин, прогорілих каструль і банок із закислим осиним джемом. Вогню під казаном не розпалювали років десять. Цегла пічки покришилася, і де‑не-де крізь неї стирчали паростки папороті. Вода в казані була чорна, як чорнило; ходили чутки, що він не має дна. Онукам та онучкам Оґґ регулярно натякали, що в його глибинах мешкають доісторичні чудовиська — адже Тітуня вважала, що підтримування в дітях стану постійного остраху є необхідною складовою чарівного дитинства. 

Влітку пральня правила за льох для охолодження пива. 

— Гадаю, все відбудеться нормально, — сказала господиня. — Маґрат, перевір, чи зачинені двері. 

— Що ти задумала? — спитала Бабуня. Вибір способу дії належав винятково Тітуні Оґґ, оскільки вони перебували на її території. 

— Завжди кажу, що зі старим добрим Прикликанням не помилишся, — сказала та. — Ох і давно я цього не робила. 

Бабуня Дощевіск спохмурніла. Маґрат швидко заговорила: 

— Але ж ти не можеш цього зробити! Тобто — тут. Для цього потрібні справжній казан і чарівний меч. І октограма. І ще спеціальні прянощі і всіляке таке… 

Бабуня й Тітуня обмінялися поглядами. 

— Це не її провина, — пояснила Бабуня. — Це все ті гемори, яких вона ото понакупляла, — вона обвела занедбану пральню поглядом. — Як правило, досить і підручних засобів. 

Стара відьма підняла облізлу поперечину для сушіння білизни і замислено зважила її в руці. 

— Закликаємо тебе й заклинаємо тебе силою чарів, — Бабуня на мить спинилася, — цієї важкої та страшної поперечини… 

По воді в казані пішли дрібні брижі. 

— Воззри, як розсіваємо ми, — Маґрат зітхнула, — пральну соду з давно минулим терміном придатності та крихти надзвичайно засохлого мила, і все це — на честь твою. Тітуню, ну справді, навряд чи… 

— Тихо! — звеліла Бабуня Дощевіск. — Тепер ти, Ґіто. 

— Тебе молю й тобі велю явитися, — прорекла Тітуня, — в ім’я Потайного Знання облізлої щітки та Магічного Щита пральної дошки, — вона помахала згаданою щіткою. 

Відтискачку вирішили не задіювати. 

— Чесність — це дуже добре, — пролопотіла Маґрат. — Але ж… 

— Послухай, дівчинко, — сказала Бабуня. — Демонів не цікавить зовнішній вигляд речей… чи звучання слів. Значення має те, що ти думаєш. Змирися з цим. 

Маґрат спробувала уявити, що старий побляклий шматок соди насправді є найрідкіснішим на світі трунком з далекої Хапонії, хіміамом чи як воно зветься. Це було нелегко. Одні тільки боги знали, що за демон може відгукнутися на таке Прикликання. 

Бабуня теж почувалася трохи ніяково. Ні, демони її не бентежили, а вся ця метушня з замовляннями та пральним причандаллям надто скидалася на безглузді забавки чарівників. Але її дратувала необхідність впрошувати цих істот, підвищуючи їхню самооцінку. Демони мають з’являтися, щойно їх покличуть. 

Але кодекс поведінки відьом залишав право вибору ритуалу за господинею дому. А Тітуня Оґґ ставилася до демонів із симпатією — принаймні до тих, що були чоловічої статі чи хоча б мали такий вигляд. 

Тож наразі Бабуня мусила почергово то лестити, то погрожувати Нижньому Світові облізлою поперечиною для сушіння білизни. Відьма навіть дещо здивувалася власній зухвалості. 

Вода на мить завирувала, потім стала дзеркально гладенькою, а тоді, з раптовим тихим «бульк», з неї виринула голова. З рук Маґрат випало мило. 

Це була досить симпатична голова — можливо, коли не рахувати певного сліду жорстокості в куточках очей та дещо гачкуватого носа, та все ж наділена красою брутального штибу. 

Нічого дивного тут не було: оскільки демон лише транслював у цю реальність своє зображення, ніщо не заважало йому зробити це зображення яким завгодно. Лискучо-чорна в непевному місячному світлі, голова повільно повернулася. 

— В чому справа? — поцікавилася вона. 

— Ти хто? — без церемоній запитала Бабуня. 

Голова обернулася до неї. 

— Моє ім’я твоєю мовою не виговориш, жінко, — сказала вона. 

— Це мені вирішувати, — заявила Бабуня, додавши: — І не смій звертатися до мене «жінко». 

— Гаразд. Мене звуть ВксртГлтл-джвлпклз, — самовдоволено повідомив демон. 

— І де ж ти був, коли роздавали голосні? За дверима лишився? — спитала Тітуня Оґґ. 

— Отже, пане… — Бабуня затнулася лише на мить, — пане ВксртГлтл-джвлпклз, гадаю, ви хотіли б знати, навіщо ми вас викликали. 

— Ти висловлюєшся неправильно, — сказав демон. — Треба казати… 

— Помовч. Май на увазі, ми маємо Чарівний Меч та Магічний Щит. 

— Радий за вас. Хоча мені вони здаються поперечиною для сушіння і пральною дошкою, — усміхнувся демон. 

Бабуня роззирнулася. Куток пральні був завалений трісками для розпалювання пічки, а перед ними стояли великі козли для пиляння дров. Дивлячись демонові в очі, Бабуня щосили опустила поперечину просто на них. 

У мертвій тиші дві половини козел гойднулися вперед, назад, і плавно впали на купу трісок. 

Обличчя демона лишалось незворушним. 

— Вам дозволено три запитання, — повідомив він. 

— Чи не відбувається в королівстві чогось незвичайного? — спитала Бабуня. 

Демон, здавалося, замислився. 

— І не здумай збрехати, — рішуче застерегла Маґрат. — Бо дістанеш щіткою. 

— Ви маєте на увазі щось незвичайніше, ніж зазвичай? 

— Відповідай уже, — сказала Тітуня. — Мені ноги змерзли. 

— Ні. Нема нічого незвичайного. 

— Але ми відчули… — почала Маґрат. 

— Чекай, чекай, — промовила Бабуня. Її вуста заворушилися безгучно. 

Демони були як джини чи професори філософії: якщо ви не формулювали запитання абсолютно однозначно, вони з радістю давали вам абсолютно точну і при цьому цілком беззмістовну відповідь. 

— Чи не з’явилося в королівстві чогось, чого тут не було раніше? — навмання запитала вона. 

— Ні. 

Традиція дозволяла тільки три запитання. Бабуня спробувала сформулювати таке, щоб від нього не можна було ухилитися. Та потім вирішила, що обрала неправильний підхід. 

— Що, в біса, у нас відбувається? — уважно добираючи слова, спитала вона. — І не намагайся викрутитися, бо зварю живцем. 

Демон, здавалося, завагався. До такого підходу він був не готовий. 

— Я протестую проти подібних погроз, — заявив демон, але його голос був просякнутий невпевненістю. 

— Ми не маємо часу панькатися тут