Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян
– Я можу тебе прихлопнути.
– Ні, – самовдоволено задзижчав крильцями фамільяр. – Нагадую для особливо обдарованих: доти, доки жива Рута, я теж живий. А ось я можу тебе вкусити.
– Шафране, припини негайно! – гримнула я на фамільяра, побоюючись, що ельф може не на жарт розлютитися. А мені ще потрібно поставити йому кілька запитань.
Клоп зітхнув і перелетів на ліжко.
– Непорозуміння, а не фамільяр, – процідив Рані та звернувся до нас: – Сподіваюся, що це все? Чи ще якихось сюрпризів чекати?
– Усе, – скорботно відповів Лік.
– На час карантину хлопці тренуватимуться на ближніх майданчиках з Діергом. А дівчата підуть до Гурманіеля на кухню. Відзавтра ви будете зайняті зранку й до вечора, щоб не було жодних передумов до пригод.
Ельф пішов.
– Що за карантин? – випередив мене Герман.
– Академію закрили на два тижні. Оголосили карантин після випадку з Вальдеком, – відповів Богріс.
– Архимаг Його Королівської Величності Карліан Ясноокий особисто займається цим питанням. Ректора вже тричі викликали до палацу, – додала Кхибра і знову подивилася на Альгіна.
Той зітхнув і продовжив:
– Полювання за медальйоном триватиме доти, доки він не дістанеться батькові. Ти в небезпеці, Руто. І карантин – найкращий вихід із ситуації, що склалася. Сюди він не рипнеться.
– Я б не була настільки впевнена в цьому, – пробурмотіла я.
– Батько з Його Величністю Мегріном побив горщики десять років тому. Він деспот, але не ідіот. Він не воюватиме з королем Сонценосних ельфів. Повір, без підтримки Гаю Волхвів він програє. А сюди йому шлях заборонений. Ельфи та дріади ніколи не підтримають самодура, який у гніві знищив Уламки Пам’яті.
– Уламки пам’яті? – перепитала я.
– Святилище, яке перетворилося на руїни та попелище. Пам’ятаєш, ми про нього говорили на парі в пані Лайс? – пояснив ельф.
Я кивнула, згадуючи місця сили.
– Ліку, а чому острів Двох Зорь не підпорядковується Еріку Другому?
Ельф зітхнув.
– У них давня ворожнеча. Рід Еріка і Сонценосні ельфи з давніх давен не поділили один стародавній артефакт. Король Мегрін страшенно образився на пращура теперішнього короля і сказав, що відтепер його народ уникатиме будь-якого контакту з материком. Дідові Еріка вдалося трохи згладити конфлікт. Торговельні відносини з островом Двох Зорь були відновлені. Але Його Величність Мегрін поставив умову: не вплутувати його державу в політичні конфлікти Лартіони. Торгівля торгівлею, а політика політикою.
– Але Гай Волхвів визнав Еріка Гульбісу королем Лартіони, чи не так? – поцікавилася я.
– Так, – зітхнув Лікраніель. – Але, розумієш, Руто, це дідькова дипломатія.
– Тоді чому острів Двох Зорь досі залишається в нейтралітеті?
– Познайомишся ближче зі своїми родичами – зрозумієш, – усміхнувся ельф. – Жартую. Хоч вони дуже відрізняються від нас. Насправді предок Еріка Другого так і не віддав ельфам той самий артефакт, через який виникла суперечка.
Я замовкла, перетравлюючи почуте. Друзі теж мовчали. Хоч у голові й крутилася сила-силенна запитань, я прикусила язика. Хтозна, раптом тут стіни мають вуха? До того ж довгі й гострі. Мені тільки з ельфами не вистачає проблем.
– У вас можна дістати аркуш паперу, приблизно такого розміру, як карта з гробниці? – порушив мовчання клоп.
– Це ще навіщо? – здивовано заломив брову Лікраніель.
– А для того, мій допитливий друже, що клопи прекрасні картографи.
– Це ти щойно придумав? – гмикнув Гріс.
– Не забувайте, що я не звичайний клоп, а фамільяр. І деякі здібності в мене все ж таки є.
– Шафране, ти хочеш сказати...
– Так, Руточко, твій дрібний помічник прекрасний картограф. Поки ви були зайняті версіями виникнення материків, не звернули уваги, що я кружляв над вами, запам’ятовуючи кожну риску, кожну крапку.
– Що тобі потрібно, щоб відтворити карту?
– Аркуш паперу і блюдце чорнила. На жаль, рук у мене немає, доведеться літати і бігати. І я б не відмовився від винограду або яблучка.
– Зараз усе принесу, – запевнив Лікраніель і стрілою вилетів з кімнати.
– Це твоє, – простягнула мені тролиця знайому шкіряну скатку ножів.
– Спасибі, – щиро подякувала я Кхибрі.
– Деякі речі я теж захопила: і зошит твоєї бабусі, і твою вірну качалку. Не змогла залишити їх напризволяще. До того ж я не знаю хто може увійти до кімнати поки нас не буде. І хоч Муфт присягався, що нікого не впустить, я вирішила не ризикувати.
– Ти все правильно зробила, – бурмотіла я і щиро подякувала подрузі: – Кхибро, що б я без тебе робила?
Тролиця усміхнулася.
– Лікраніель казав, що осінь і зима в Гаю Волхвів досить м’які, – продовжила я. – А якщо ми затримаємося тут усього на два тижні...