Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Террі Гудкайнд

іншого боку щита. Озирнувшись, вони виявили, що знаходяться в коридорі, складеному з необроблених кам'яних блоків, однак виявилося, що це полірований камінь з сріблястою поверхнею, яка злегка мерехтіла у світлі їх лампи.

Поглянувши назад, він побачив клубок тіней, який знаходився вже біля входу в їх притулок. Все ще тримаючи Ніккі за руку, Річард повів її далі по іскристому проходу.

Він був занадто виснажений, щоб бігти.

— Тут ми або виживемо, або загинемо, — сказав він їй, намагаючись віддихатися.

54

Тінь з глухим гуркотом врізалася в дверний проріз; Річарду навіть здалося, що вона зараз рознесе не тільки проріз, але й стіну. Але те, що хвилину тому було зв'язаною докупи туманною формою, раптово розкололося на шматки, немов склянка, що впала на гранітну плиту, і розлетілося на безліч темних осколків. Болісні крики луною рознеслися і обірвалися під кам'яними склепіннями, немов осліплюючий спалах світла в темно-червоних сутінках. Чорні обривки тіней, крутячись, розлетілися по кімнаті, наповненій іскристим мерехтінням скляних мозаїк. Немов комета, що вибухнула, темні згустки змішалися з відблисками світла, і канули в небуття.

Раптово стало дуже тихо, було чути тільки тяжке дихання Річарда і Ніккі.

Звір пішов. У всякому разі, поки.

Річард випустив руку Ніккі, вони важко плюхнулися на підлогу і відкинулися на спину до стіни, що переливалася сріблом. Обидва задихалися.

— Ти шукав один з таких щитів, так? — Запитала Ніккі, коли вже досить віддихалась, щоб говорити.

Річард кивнув.

— Ні Зедд, ні Натан, ні Енн, не могли зробити нічого, щоб зупинити Звіра. Твій удар, принаймні, мав нехай і невеликий, але ефект. Ось я і подумав, що в Башті можна знайти щось, здатне протистояти йому. Нехай не постійно, нехай хоча б тільки на цей раз.

— Я подумав, що чарівники того часу, коли будувався Замок, могли стикатися з чим-небудь подібним — в кінці кінців, опис Звіра Джеган знайшов в старих книгах. Тому й припустив, що будівельники Замку повинні були брати до уваги можливість такого нападу.

— Потрібна деяка частина Магії Збитку, щоб пройти через такий щити. Але, оскільки вороги теж володіли Магією Збитку, я подумав, що творці щитів повинні були враховувати природу того, що спробує пройти через них. Можливо, таким чином вони намагалися передбачити рівень потенційної загрози. А можливо, коли ми проходили через щити, вони зібрали інформацію не тільки про нашу природу, але і про природу Звіра, щоб більш сильні щити змогли, в кінцевому рахунку, зупинити його.

Ніккі, прибираючи зі спітнілого лиця прилиплі біляві пасма волосся, обдумала його слова.

— Зараз ми мало що знаємо про чарівників давнини. Але, думаю, в твоїх словах є певний сенс. У давнину така загроза була більш ніж реальною. — Вона зрушила брови, обдумуючи нову ідею. — Можливо, такі щити зможуть захистити тебе і в майбутньому.

— Безсумнівно, — відповів він, — якщо я вирішу жити тут, як кріт.

Вона озирнулась. — А ти знаєш, де ми знаходимося?

— Ні, — знесилено зітхнув він. — Думаю, потрібно це з'ясувати.

Вони насилу піднялися на ноги і побрели далі по проходу, який привів їх до невеличкої кімнати із стінами, складеними з кам'яних блоків. Колись ці стіни були поштукатурені, але тепер штукатурка місцями обсипалася. Кімната була не більше п'ятнадцяти кроків у довжину, і приблизно такої ж ширини, по лівій стіні у всю її довжину тяглися книжкові полиці.

Хоча тут і знаходилися книги, це не було схоже на бібліотеку, яких в Башті було безліч. З одного боку, приміщення було занадто маленьким для цієї мети. З іншого боку, його не можна було назвати ні витонченим, ні навіть затишним, до нього швидше підійшло б визначення «прагматичне». Крім полиць, тут був лише досить широкий стіл, що стояв у протилежному кінці приміщення, де теж були двері, що вели кудись. Поруч зі столом стояв табурет, на столі була приготована товста свічка. Прохід в далекій стіні був дуже схожий на той, через який вони увійшли.

Заглянувши в інший прохід, Річард побачив точно такі ж мерехтливі стіни і ще один щит, який виглядав точно таким же, як і той, який вони минули. На відміну від інших приміщень Башти, в цю кімнату неможливо було увійти ніяким іншим шляхом, крім як через потужні щити. Існувало тільки два способи потрапити сюди.

— Скільки пилу, — сказала Ніккі. — Схоже, тут вже тисячу років ніхто не бував.

Вона була права. Все в кімнаті мало брудний сірий колір пилу, що покривав все навколо. Волосся на потилиці Річарда встали дибки, коли він усвідомив, чому так сталося.

— Сюди вже тисячі років ніхто не входив.

— Справді?

Він вказав на дальній прохід, який тільки що оглянув. — Тут тільки два входи, і обидва закриті щитами, які створені із застосуванням Магії Збитку. Навіть Зедд, Перший Чарівник, ніколи не міг увійти сюди. Він не може долати щити, створені Магією Збитку.

Ніккі склала руки.

— Особливо такі. Більшу частину мого життя я мала справу з різними щитами. Судячи з того, що я відчула, проходячи через цей, він смертельно небезпечний. Підозрюю, що без твоєї допомоги, я не пройшла б через них з навіть величезним бажанням.

Річард нахилився, щоб прочитати назви книг, що стояли на полицях. На деяких корінцях взагалі не було назв. Деякі були написані на невідомих мовах — не було ніякої можливості прочитати їх. Деякі, мабуть, були щоденниками. Тим не менше, кілька книг здалися йому цікавими. Одну з них він вже бачив у бібліотеці Д'хари. Вона називалася Gegendrauss, що означало Контрзаходи. Він узяв з полиці ще одну невелику книгу, на якій значилося: Теорія Тіней Ордена. Напевно назва притягнула його увагу через співзвуччя з знайомою йому Книгою Зниклих Тіней. Скриньки Ордена. Його зацікавило, чи був тут якийсь зв'язок, окрім співзвуччя назв.

— Річард, поглянь на це, — покликала його Ніккі з іншого кінця кімнати.

Річард кинув книжку на стіл і