Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Террі Гудкайнд

не зможеш досягти її. Не дарма використання заклинання чарівності було визнано серйозним злочином. У даному випадку саме це і відбувається. Поки ти намагаєшся розшукати об'єкт своєї пристрасті, довіра до тебе починає валитися — ті, хто вірив тобі, розраховував на тебе, починають думати, що ти божевільний. А раз ти божевільний — значить і те, що ти говорив коли-небудь, — слова божевільного, всі.

Річард подумав, що ніхто не хоче добровільно визнати, що є жертвою заклинання. І, схоже, люди вже починають замислюватися, а чи не здурів він.

— Правда не залежить від людини, яка вимовляє її вголос. Істина є істина, навіть якщо її говорить той, кого ти не поважаєш.

— Можливо що це все вірно, Річард. Але не всі живуть з таким ясним розумінням істини.

Він зітхнув.

— Думаю, не всі.

— А з приводу Звіра… Джеган не буде робити ставку тільки на один із способів знищити ворога, він не полінується зробити навіть більше, ніж необхідно. Можливо, він порахував, що дві можливості знищити Річарда Рала набагато краще, ніж одна.

Річард анітрохи не сумнівався в тому, що вона сказала про Джегана. Однак, йому не вірилося.

— Джегань навіть не знав, де я перебуваю. Той загін тільки випадково наткнувся на мене, коли вони прочісували ліс, перед проходженням обозу з продовольством.

— Він знав, що це ти почав повстання в Алтур-Ранзі. Можливо, всі його загони в тому районі носили спеціальні стріли, на випадок, якщо наткнуться на тебе.

Річарду було ясно, що вона, дійсно, багато що обдумала. У неї на все була відповідь.

Він склав руки, і підпер долонею підборіддя.

— Тоді поклади на мене руки, чаклунка, вхопи заклинання і витягни з мене його злі щупальця. Віднови мою розсудливість. Якщо ти й справді вважаєш, що причина всього — заклинання, тоді використай свій дар, знайди його і поклади край усьому цьому.

Ніккі відвела очі і дивилась на пролом, через який було видно морок, що панував на дні вежі.

— Для цього мені потрібна стріла, а її більше не існує. Мені дуже шкода, Річард, що я не подумала перевірити стрілу на заклинання, перш ніж знищити. Я була в жаху і поспішала прибрати її, щоб врятувати тобі життя. Але ти маєш рацію, я повинна була перевірити.

Він доторкнувся до її плеча.

— Ти все зробила правильно, друже мій. Ти врятувала мені життя.

— Врятувала? — Вона повернулася до нього. — А якшо я прирекла тебе на жалюгідне існування?

Він похитав головою.

— Я так не думаю. Ти сама сказала, що не дозволиш мені повірити чомусь, якщо недостатньо доказів. А в даному випадку доказів явно недостатньо. Я все ж переконаний, що відбувається щось незрозуміле. Я просто поки ще не з'ясував, що саме.

— Або все доводить, що твоя історія — всього лише нав'язлива ідея, породжена заклинанням чарівності.

— Ніхто не пам'ятає того, що трапилося, ніхто не вірить, що там похована не Келен. Але я це знаю. Там просто чиєсь тіло, і мені очевидно — принаймні я в це вірю — що я не вигадав всього іншого.

— Або це — частина твоєї омани, чим би вона не була викликана. Річард, це не може тривати вічно. Коли-небудь це повинно скінчитися. Ти зайшов у глухий кут. Ти знаєш, що ще можна зробити?

Він поклав руки на кам'яну стінку колодязя Сильфіди. — Послухай, Ніккі, я визнаю, що у мене немає ніяких ідей. Але я не готовий відмовитися від неї, відмовитися від її життя. Вона означає для мене дуже багато, щоб я поступив таким чином.

— І як довго ти будеш блукати в невідомості, поки армія Імперського Ордена все ближче підбирається до наших позиціях? Втручання Енн в моє життя сподобалося б мені не більше, ніж тобі її втручання в твоє. Але вона робить це з самих добрих спонукань. Вона намагається зберегти нашу свободу. Вона хоче врятувати невинних людей від загрози завоювання їх ордою тварюк.

Річард проковтнув клубок у горлі.

— Я повинен подумати, повинен зібратися з думками. Там, у кімнаті я знайшов кілька книг, і хочу переглянути їх. Мені потрібен час, щоб подумати, і подивитися, чи зможу я з'ясувати, що трапилося і чому. Якщо я не зможу нічого придумати, я хоча б вирішу, що мені робити далі.

— А якщо ти не придумаєш, що робити далі?

Річард схилився на руки, дивлячись у темряву. Він з усіх сил намагався стримати сльози.

— Прошу тебе…

Якби тільки зрозуміти, з ким потрібно боротися. Якби можна було дізнатися, хто його ворог. Але він не знав, як боротися з тінями у власній свідомості.

Ніккі м'яко поклала руку йому на плече.

— Все добре, Річард. Все добре.

55

Ніккі постукала в дубові двері із закругленою верхньою частиною. Рікка, стоячи в неї за спиною, теж чекала відповіді.

— Заходьте, — пролунав приглушений голос.

Ніккі здалося, що, цей глибокий сильний голос належить не Зедду, а скоріше Натану. У невеликій кімнаті, де дід Річарда любив працювати, вона побачила пророка разом з Енн. Чекаючи свою гостю, аббатиса стояла, сховавши руки в рукава простого темно-сірого плаття. Натан, в темно-коричневих штанях, високих чоботях і білій сорочці під широким плащем, більше походив на шукача пригод, ніж на пророка.

Зедд в простому балахоні спокійно стояв у простінку між вікнами, біля книжкових полиць, склавши руки на спині. Здавалося, він поринув у свої думки, не зводячи пильного погляду з Ейдіндріла, що розкинувся біля підніжжя гори. Вид з вікон відкривався гарний; Ніккі зрозуміла, чому він так любить цю кімнату. Рікка почала закривати важку дверну стулку.

— Рікка, люба, — сказала Енн зі звичною усмішкою аббатиси, привертаючи увагу Морд-Сіт. — У мене все ще дере в горлі від диму, коли ця жахлива істота підпалила бібліотеку.