Танок драконів - Джордж Мартін

— Гаразд, князю,— уклонився мейстер Калеот, досі стискаючи рожевими долоньками голову сера Грегора.

— Я це заберу,— висмикнула в нього череп Обара Санд і так і тримала на витягнутій руці.— Який був із себе Гора-на-коні? Звідки нам знати, що це він? Можна було просто облити голову смолою. Навіщо було обчищати до кістки?

— Смола б вимастила скриньку,— припустила леді Нім, а мейстер Калеот поквапився геть.— Ніхто не бачив, як помер Гора, ніхто не бачив, як йому рубали голову. Зізнаюся, мене це непокоїть, але чого та сучка-королева хоче досягнути, обдурюючи нас? Якщо Грегор Кліган досі живий, правда рано чи пізно вилізе. Він був вісім футів на зріст, такого другого у всьому Вестеросі немає. Якщо з’явиться хтось такий знову, Серсі Ланістер виставить себе брехухою перед усіма Сімома Королівствами. Вона не така дурна, щоб так ризикувати. У чому її вигода?

— Без сумніву, череп великий, як треба,— сказав князь.— Та й ми знаємо, що Оберин смертельно ранив Грегора. Різні наші джерела свідчили однаково: Кліган помирав повільно, у страшних муках.

— Як батько і хотів,— сказала Тієна.— Сестри, ну справді, я добре знаю, якою батько скористався отрутою. Якщо спис бодай дряпнув шкіру Гори, Кліган мертвий, і байдуже, який він був здоровань. Можете сумніватися у словах молодшої сестри, але не сумнівайтеся у батькові.

— Я ніколи не сумнівалася і не збираюся,— наїжачилася Обара і жартівливо поцілувала череп.— Непоганий початок, що не кажіть.

— Початок? — недовірливо перепитала Еларія.— Боги бережіть! Краще б це був кінець. Тайвін Ланістер мертвий. Мертві Роберт Баратеон, Ейморі Лорч, а тепер і Грегор Кліган — усі, хто доклав руку до вбивства Елії з дітьми. Навіть Джофрі, який ще не народився, коли померла Елія. Я на власні очі бачила, як він загинув, хапаючись за горло й не в змозі дихнути. Хто ще лишився? Невже мають померти ще й Мірселла і Томен, щоб упокоїлися привиди Рейніс і Ейгона? Як це все закінчити?

— Закінчити кров’ю, бо все почалося з крові,— сказала леді Нім.— Закінчити руїною Кичери Кастерлі: нехай проллється сонце на личинок і хробаків, які там завелися. Закінчити повним крахом Тайвіна Ланістера і всіх його планів.

— Та він уже загинув від рук власного сина,— кинула у відповідь Еларія.— Чого ти ще хотіла?

— Хотіла, щоб він загинув від моїх рук,— сказала леді Нім, сідаючи у крісло, і її довга чорна коса, перекинута через плече, упала їй на коліна. У неї на чолі був такий самий мисик волосся, як у батька. Під ним блищали великі очі. Темні як вино вуста розтягнулися у вкрадливій посмішці.— У такому разі його смерть не була б такою легкою.

— Сер Грегор і справді якийсь самотній,— промовила Тієна своїм солодким голоском, як у септи.— Певна, не відмовився б від товариства.

Щоки в Еларії були мокрі від сліз, а темні очі блищали. «В ній відчувається сила, навіть коли вона плаче»,— подумав капітан.

— Оберин мріяв помститися за Елію. Тепер ви троє мрієте помститися за нього. У мене, нагадую, четверо доньок. Ваших сестер. Моїй Елії чотирнадцять, вона майже доросла. Обеллі дванадцять, вона от-от розквітне. Вони обожнюють вас, як Дорія і Лореза обожнюють їх. Якщо ви загинете, Ел і Обелла теж мають мститися за вас, а потім Дорія і Лорі — за них? І так воно триватиме вічно? Повторюю: як це все закінчити?! — Еларія Санд поклала руку на голову Гори.— У мене на очах помер ваш батько. Ось його вбивця. Зможу я взяти його череп у ліжко, щоб мене втішав ночами? Зможе він мене смішити, складати для мене пісні, піклуватися про мене у старості й у хворобі?

— Чого ви хочете від нас, міледі? — запитала леді Нім.— Щоб ми склали списи, всміхнулися й забули про всі завдані нам образи?

— Війна буде, хочемо ми цього чи ні,— сказала Обара.— На Залізному троні сидить малолітній король. Лорд Станіс захопив Стіну і збирає під свій прапор північан. Дві королеви гризуться за Томена, як дві сучки за кістку. Залізні захопили Щити й роблять набіги на Мандері, проникаючи в саме серце Розлогів, а це означає, що Небосад теж буде вельми заклопотаний. Наші вороги роз’єднані. Отже, зараз — найкращий час.

— Найкращий час для чого? Наробити побільше черепів? — Еларія Санд обернулася до князя.— Вони не розуміють. Я більше не можу це слухати.

— Повертайся до дівчаток, Еларіє,— сказав до неї князь.— Присягаюся, їх ніхто не скривдить.

— Князю,— поцілувала вона його в чоло й вийшла. Арео Гота сумно провів її очима. «Добра вона жінка».

Коли вона пішла, заговорила леді Нім:

— Я знаю, що вона кохала батька, але ж цілком очевидно, що вона його ніколи не розуміла.

Князь кинув на неї дивний погляд.

— Вона розуміла більше, ніж здатна зрозуміти ти, Найміріє. І з нею ваш батько був щасливий. Зрештою, добре серце, можливо, вартує більше, ніж гордість а чи доблесть. Але хай там як, а є речі, яких Еларія не знає і не повинна знати. Війна вже почалася.

— Так,— розсміялася Обара,— про це подбала наша люба Аріанна.

Князівна спалахнула, а на обличчі її батька, бачив Гота, пробіг гнів.

— Вона зробила це не так заради себе, як заради вас. Тож я б на вашому місці з неї не глузував.

— Я її похвалила,— заперечила Обара Санд.— Відтягуй, напускай туману, ухиляйся, прикидайся і зволікай, скільки заманеться, дядьку, але у Водосаду сер Балон усе одно навіч побачить Мірселлу й не зможе не помітити, що їй бракує вуха. А коли дівчинка розповість йому, що ваш капітан розрубав Ариса Окгарта від шиї до паху отою своєю сталевою дружиною, ну...

— Ні,— підскочила князівна Аріанна з подушки, на якій сиділа, й поклала долоню Готі на руку.— Все було не так, сестро. Сера Ариса убив Герольд Дейн.

Гадюки перезирнулися.

— Темнозір?

— Так, це зробив Темнозір,— сказала маленька князівна.— І Мірселлу він намагався убити. І вона саме це і розповість серові Балону.

— Ну, бодай це правда,— посміхнулася Нім.

— Це все правда,— сказав князь, болісно кривлячись. «Йому боляче через подагру чи через брехню?» — А тепер сер Герольд утік у Стрімкий Скит, де ми не можемо його дістати.

— Темнозір,— пробурмотіла Тієна і