Битва королів - Джордж Мартін
— Чорти б його вхопили! — вилаявся Тиріон.
Вейрис усміхнувся повним ротом гнилих зубів.
— Кого, мілорде? Сера Кортні чи лорда Станіса?
— Обох! — Штормокрай — міцна фортеця, вона мала би протриматися півроку чи й більше... цього часу батькові вистало б на те, щоб покінчити з Робом Старком.— Як це сталося?
Вейрис зиркнув на Шей.
— Мілорде, чи варто псувати вашій чарівній леді сон цією похмурою і кривавою розмовою?
— Може, леді б і злякалася,— сказала Шей,— а я не боюся.
— А варто,— сказав до неї Тиріон.— Штормокрай упав, і Станіс дуже скоро зверне свою увагу на Королівський Причал...— Він пожалів, що розбив кухоль з вином.— Лорде Вейрисе, дайте мені хвильку, і я разом з вами поїду в замок.
— Я чекатиму в стайні,— уклонився Вейрис і потупав геть.
Тиріон притягнув до себе Шей.
— Тут ти в небезпеці.
— Я за мурами, зі мною ваші вартові.
— Перекупні мечі,— сказав Тиріон.— Так, золото моє вони люблять, та чи помруть вони за тебе? А що ж до мурів, то досить одному зловмиснику стати на плечі іншому — й за мить він уже буде у дворі. Під час заколоту згорів схожий особняк. А золотаря, який жив там, убили за страшний «злочин» — за те, що в нього була повна комора; верховного септона роздерли на шматки, Лоліс зґвалтували з півсотні разів, і серу Арону розтрощили голову. А що, ти думаєш, зроблять люди, якщо до рук їм потрапить правицина леді?
— Правицина повія, хотіли ви сказати? — подивилася вона на нього своїми зухвалими очима.— Хоча для вас я б могла бути й леді, мілорде. Вдягалася б у гарні речі, що ви мені подарували, в атлас і парчу і золоту тканину, надівала б ваші коштовності й, тримаючи вас за руку, сиділа б поряд на ваших учтах. Я ще я могла б вам народити синів, я точно знаю... і присягаюся, я б вас ніколи не осоромила.
«Я вже осоромився — тим, що закохався в тебе».
— Які солодкі мрії, Шей. Забудь про них, прошу. Цього все одно ніколи не буде.
— Через королеву? Її я теж не боюся.
— А я боюся.
— То вбийте її — і по всьому. Ви ж так і так одне одного не любите.
Тиріон зітхнув.
— Вона — моя сестра. Людина, що вбиває рідну кров, проклята у віках в очах богів і людей. Ба більше, хай що ми з тобою можемо думати про Серсі, а мій батько з братом її люблять. Я можу з ким завгодно змовитись у Сімох Королівствах, але боги не нагородили мене силами стрітися віч-на-віч з Джеймі з мечем у руці.
— І в Юного Вовка, і в лорда Станіса теж є мечі, але вони вас не лякають.
«Як мало ти знаєш, любонько».
— Їм я можу протиставити всю потугу дому Ланістерів. А що я протиставлю батькові чи Джеймі, крім своєї горбатої спини й пари куцих ніг?
— У вас є я,— поцілувала його Шей, обхопивши руками за шию і притискаючись до нього всім тілом.
Один поцілунок — і він відчув збудження, як завжди було від поцілунків, але цього разу Тиріон вивільнився.
— Не зараз. Любонько, я маю... ну, назвім це зерном задуму. Можливо, мені вдасться влаштувати тебе в замку на кухні.
У неї закам’яніло обличчя.
— На кухні?
— Так. Якщо діятиму через Вейриса, ніхто й не здогадається.
— Мілорде,— хихикнула вона,— я ж вас отрую. Всі чоловіки, які спробували мого куховарства, підтверджували, що з мене — чудова повія.
— У Червоній фортеці кухарів не бракує. Різників і пекарів теж. Тобі доведеться вдавати посудницю.
— Помийницю,— сказала вона,— в колючій коричневій сукні. Це такою мілорд хоче мене бачити?
— Мілорд хоче тебе живою бачити,— сказав Тиріон.— А в шовках і оксамитах горщики не митимеш.
— Мілорд від мене втомився? — вона потягнулася рукою йому під сорочку й відшукала прутень. Двічі швидко погладила — і він уже набряк.— Ні, він і досі мене хоче,— засміялася вона.— Хочете попорати кухарку, мілорде? Можете обсипати мене борошном і злизувати підливку в мене з цицьок, якщо схо...
— Припини.
Її поведінка нагадала йому Тансі, яка так хотіла виграти своє парі. Він висмикнув її руку з-під сорочки, щоб більше не бавилася.
— Не час для постільних ігор, Шей. На кону, можливо, твоє життя.
Вона припинила всміхатися.
— Якщо я розсердила мілорда, я не хотіла, я тільки... Може, просто збільшите мою варту?
Тиріон глибоко зітхнув. «Не забувай, яка вона юна»,— сказав він собі. Він узяв її за руку.
— Коштовності можна купити нові, а сукні пошити вдвічі кращі, ніж колишні. Для мене ти за цими мурами — найцінніша річ. У Червоній фортеці теж не надто безпечно, але безпечніше, ніж тут. Тому я хочу перевести тебе туди.
— На кухню,— сухо мовила вона,— драїти горщики.
— Ненадовго.
— Батько зробив з мене свою кухарку,— сказала вона, скрививши губи,— тому я і втекла.
— Ти мені казала, що втекла, бо батько зробив з тебе свою повію,— нагадав він їй.
— І це теж. Драїти горщики я любила не більше, ніж пускати його прутень у себе,— вона закинула голову.— А чому не можна тримати мене у вашій вежі? Половина лордів при дворі мають жінок, що їм постіль гріють.
— Я маю чітку заборону брати тебе до двору.
— Від вашого дурного батечка,— надула вона губки.— Ви вже дорослий і можете тримати стільки повій, скільки схочете. Чи він має вас за безбородого хлопчиська? Що він може вам зробити — відшльопати?
Тиріон ляснув її по обличчю. Не сильно, але відчутно.
— Чорт забирай! — вигукнув він.— Чорт забирай! Не смій з мене глузувати! Не ти!
На якусь мить Шей відібрало мову. Чути було тільки, як сюркоче й сюркоче цвіркун.
— Даруйте, мілорде,— нарешті сказала вона неслухняним дерев’яним голосом.— Перепрошую за зухвальство.
«А я перепрошую за ляпас. Боги праведні, невже я перетворююся на Серсі?»
— Неправильно це було,— сказав він.— І з мого, і з твого боку. Шей, ти не розумієш,— почав він — із його