Третя крапля магії - Лариса Лешкевич

Він зупинився біля величезної ялинки, тієї самої, під якою стояв тієї місячної ночі, коли Айни вислизнула з дому, скориставшись тим, що мати і нянька міцно сплять.

І йому ніяк не хотілося вірити, що крик невідомої істоти, що пролунав тоді в темряві, насправді пообіцяв їм лихо і розлуку. Але ж Айна ще не дала остаточної відповіді.

 –  Лемі?

Він обернувся з серцем, що забилося. 

Іві, відсунувши широку ялинову лапу, подивилася на нього з напівтемряви лісу, вже зворушеного легкими, опадаючими росою сутінками.

– А, це ти… – Лемі не зміг стримати розчарування.

– Мене Теумар покинув! – сказала Іві, просто для того, щоб завести розмову.

Їй не хотілося говорити із самою собою. Вона зраділа, що зустріла Лемі. Кора була до неї добра і співчутлива, але Іві все одно не наважилася довірити їй своїх душевних таємниць.

– Дізнався про Сайма? – байдуже запитав Лемі.

– Про Сайма я йому сама розповіла…

Вони помовчали, слухаючи тріск коників у траві.

– А що Айна? – запитала Іві. 

– Не знаю… Є час подумати.

– Тобі чи їй?

– Мабуть, обом,  – відповів Лемі неохоче.

– А я маю намір повернутися в Сетао. Тут неймовірно нудно! – Іві пересмикнула плечима.

Вони почули тупіт копит і знову замовкли. За деревами по вузькій стежці неспішною ходою їхав Теумар: з опущеною головою і зниклими плечима.

– Він затримався! Напевно, відвідував Айну, – припустила Іві і запитала: – То ви одружитеся?

Але Лемі не встиг нічого їй відповісти.

– Теумар! –  розірвав надвечірню тишу лісу пронизливий дівочий крик.

Він різко осадив коня. 

Айна босоніж, простоволоса,  з і палаючим обличчям бігла слідом за ним по стежці.

– Теумар! Почекай!

Він зістрибнув з коня і завмер, повернувшись до неї.

Вона підбігла, і він упіймав її в обійми. Айна обхопила його руками за шию і сама притулилася гарячим ротом до його губ.

– Вибач мені, пробач! Я згодна! Згодна! Я поїду з тобою, куди захочеш… завжди буду з тобою, завжди… я люблю тебе… – шепотіла вона, покриваючи несамовитими поцілунками його обличчя.

У її ясних блакитних очах танцювали золотаво-червоні іскри – відбитки сонця, що падало за горизонт.

Теумару хотілося ридати від неможливого щастя, що охопило його. 

Іві дивилася на  зблідлого Лемі  і думала про те, що вже йому, напевно, важче, ніж їй.

– Я вирішила  днями повернутися в Сетао, –  сказала вона, – Може, ти погодишся  супроводити мене?

Лемі здригнувся і повернувся спиною до лісової стежки, відчуваючи, як важкий тягар валиться з його душі.

– Чому би і  ні? В Етеляні мені робити нема чого!

– Покажи мені ліс, – попросила Іві, – я чула тут ростуть дивовижні чарівні квіти…

– Ходімо! Але, на жаль, зараз не повний місяць і ти не побачиш, як вони п'ють місячне світло.

Айна страшенно хвилювалась, але розуміла, що Теумар має рацію: краще побачитися з Ізнером тепер, не відкладаючи - і разом позбутися всіх сумнівів і страхів.

Після того, як вона наздогнала Теумара на стежці і зізналася йому в коханні, він посадив її на коні і як є: розпатлану, босоніж відвіз у Лянсіду.

Ізенар ходив у саду. Вимушено пролежавши чимало днів у ліжку, він відчував, як затекли його, колись рухливі, м'язи. Ослаблене бездіяльністю, могутні тіло вимагало руху. 

Спочатку Ізенар мав намір зайнятися своєю улюбленою справою: метанням сокир у дерев'яний щит, міцно прикручений до товстого стовбура дерева. Потім він збирався осідлати коня і, надихаючись, нічним вітром, проскакати від краю до краю Кам'янистої рівнини.

Ізенар роздягся до пояса, щоб було зручніше, і взяв у руки важку залізну сокиру.

Небо на горизонті ще горіло останніми відблисками зорі.

Ізенар подивився на першу зірку, що затеплилася у висоті неба, яке наливалося ночною синявою, і перекинув сокиру з однієї руки в іншу, насолоджуючись прохолодою і силою різьбленої рукояті.

– Батьку!

Він  обернувся на голос Тэумара.

Вони стояли поряд і трималися за руки. Ізенар відразу зрозумів, що це означає. Айна, овіяна сутінками, була така гарна і ніжна, що суворе його серце на якусь мить здригнулося від незвично щирих почуттів.

– Батьку! – повторив Теумар, – Айна погодилася стати моєю дружиною. Ми вирішили не відкладати і обміняємося клятвами через три дні на світанку! Сайм та Аула благословили нас. Мер'ята благословила... Ми чекаємо благословення і від тебе теж! 

Ізенар кинув на Айну мимовільний, жадібний і пильний погляд.

Айна здригнулася і міцніше вчепилася в руку Теумара, але Ізенар відразу відвернувся.