Третя крапля магії - Лариса Лешкевич
– Прости мене! – сказав Лемі.
– За що?
– За те, що не зміг нічим тобі допомогти, не врятував тебе, не вирвав із брудних Ізенарівських лап.
– Це не твоя провина… Я нікого не засуджую та не проклинаю.
– Наше весілля дуже скоро…
– Ти не передумав одружитися зі мною?
– Хіба ми не заручені?
– Але стільки всього трапилося… Пояс нареченої втопився в озері, а ще… я цілувала Теумара! – сказала Айна і відчула, як їй легко і просто говорити про те, що вона цілувала Теумара.
– Тільки цілувала? – сухо поцікавився Лемі.
– Так! Але готова була на більше… Він захищав мене, він пожертвував всім заради мене…
– Звичайно! – сказав Лемі і пройшовся по кімнаті, стискаючи побілілими пальцями порожні піхви.
– Коли ми опинилися в смертельній небезпеці, він віддав мені останню краплю магії, щоб я врятувалася... – додала Айна, сама не розуміючи, для чого вона це говорить і в чому намагається переконати Лемі.
– А ти що зробила? – запитав він.
– Розділила цю краплю на двох… Життя Теумара не менш цінне, ніж моє…
– А якби не вийшло?
– Значить, ми загинули б разом! – просто відповіла Айна.
– Це освідчення в коханні? В коханні до нього?
– Ні ні! – злякано вигукнула вона, – Це... вдячність, вдячність, адже спершу я сама прагнула позбутися його, хоч і дала клятву… А він, не зважаючи ні на що…
– Добре, – перебив її Лемі, – і як будемо тепер?
– Не знаю…
Вони розгублено, зніяковіло подивилися одне на одного.
– Я, як і раніше, готовий одружитися з тобою в призначений термін. Але я хочу отримати відповідь до завтрашнього дня. Якщо його не буде, я поїду з Етеляни, – нарешті промовив Лемі.
– Назавжди?
– На деякий час. Хочу подивитись світ… То ти даси мені відповідь завтра?
– Так! – не чуючи свого голосу, сказала Айна.
– Тоді побачимося завтра на заході сонця! – сказав Лемі.
Йому не хотілося довгих розмов, обговорень та пошуку причин.
Він вийшов з кімнати і швидко пішов у напрямку сходів, прагнучи якнайшвидше покинути цей будинок, стіни якого душили його.
– Доброго дня!
Знайома, чернява жінка пробігла повз нього до сходів, немов дівчинка пострибала вниз, але раптом оступилася, втратила рівновагу і впала.
Лемі кинувся на допомогу, нахилився до неї, допомагаючи підвестися.
– Дурниця! – засміялася Іві. – У цьому будинку надто круті сходи, я ще не звикла!
Вона відкинула з обличчя волосся, весело подивившись йому в обличчя, потім перевела погляд убік, і посмішка застигла на її губах.
– Що це?
Лемі подивився і побачив золотий браслет, що лежав посеред сходів.
– Це мій. Мабуть, щойно випав, – він поплескав по кишені своєї куртки.
– Звідки в тебе цей браслет? – ледь чутно спитала Іві.
– Знайшов, – відповів Лемі, здивований виразом її обличчя, – на околиці міста, коли ходив до твоєї матері просити поради. Ти знаєш, чий він?
– Не впевнена…
Лемі підняв браслет і покрутив у руках.
– Він дорогий. Дивно, що раніше ніхто не підібрав…
– Стривай! Подивися зі зворотного боку, якщо цей той самий, там будуть дві довгі подряпини.
Лемі підніс браслет до очей і уважно оглянув його виворот.
– Так, є... Так це твій браслет?
– Був моїм… дістався мені від батька… Нещодавно я віддала його одній бідній жінці… Невже вона його втратила?
– Візьми! – Лемі простяг їй браслет.
– Але… – спробувала заперечити Іві.
– Бери! Для меня він не має значення…
Іві прийняла браслет, задумливо і по-новому глянувши на чоловіка, що стояв навпроти. Вона ще в минулу зустріч помітила, наскільки гарний і статний Лемі, але тоді розум її застили чари Сайма. Втім, Іві досі чекала на любов Теумара.
Їй дуже хотілося побачити Айну, познайомитися з жінкою, яка провела з її коханим усі ці останні дні та ночі, але Айна не побажала ні з ким спілкуватися, навіть до обіду не вийшла.
Іві зібралася сьогодні вирушити до Лянсіди. Сайм поїде за Мер'ятою, а вона з ним, щоб побачитися з Теумаром і з'ясувати, нарешті, все між ними.
Лемі вже вийшов надвір, але тут його гукнула Аула і попросила затриматись для розмови. Лемі погодився.
