Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян
– Чи означає це, що передбачення вашої колишньої учениці правдиві? –затамувавши подих, спитала Кхибра.
– І так, і ні, – випускаючи кільце диму, відповіла оракул. – Вона могла сказати тільки те, про що її попросили.
Отже, Лік усе-таки має рацію: інформація була для мене, а не для одногрупників. Пані Мерідет це щойно підтвердила.
– Ви пам’ятаєте те, що вам сказала Шелл?
Я слово в слово повторила передбачення. Оракул похмурішала. Обличчя змарніло, і тепер на нас дивилася не моложава жінка, а стара.
– Значить, він таки зважився на це, – пробурмотіла вона.
– Хто він? – по спині побіг неприємний холодок.
– Для вас це не має значення. Ідіть, адептки. Мені терміново потрібно поговорити з ректором.
Червоне око сіпнулося і немов покрилося плівкою.
– Бережи нас Бальгенза! Велика богиня мудрості, не дай дурневі накоїти справ!
Усю дорогу до гуртожитку ми мовчали. А що говорити? Оракул Мерідет говорить загадками. Але хоч трохи пролила світла на історію з Шеллієн.
– Руто, – Кхибра порушила тишу, – я бачила в кулі батька.
– Упевнена?
– Абсолютно.
– Він стояв на причалі та вдивлявся вдалечінь. У якесь портове місто. Рут, а якщо він... живий?
– Я була б дуже рада.
– Якби ти знала, як я за ним сумую...
Тролиця подивилася на мене з такою надією, що я не втрималася й обійняла подругу.
– А що бачила ти?
Я відсторонилася і знизала плечима.
– Нічого чіткого. Тіні, силуети, якийсь звір, кайдани, нашийник і... кров. Запах крові. І, якщо чесно, я аж нічогісінько не зрозуміла.
– Ох!..
Ми прийшли в гуртожиток, переодягнулися і стали лічити хвилини до приходу хлопців. Ті не змусили себе довго чекати. Прийшли всі, разом із Богрісом, який присягнувся богиням.
Я розповіла про наш сеанс в оракула і, що я дізналася про Шеллієн. Альгін присвиснув. Очі Лікраніеля блищали від азарту.
– А я казав?! Казав?! Це ланки одного ланцюга! Ми на правильному шляху, потрібно негайно вирушати на цвинтар. Я нюхом чую, що розгадка криється саме там!
– Не поспішайте, – остудив його запал Гріс. – Підемо через задню браму. По двоє. Імпульсів біля брами не запалювати. Зловить патруль – потрапимо в каталажку замість кладовища.
– Що набагато краще за поховання, – подав голос Шафран.
– Тебе ніхто не питає, – огризнулася я.
– Я всього лише дбаю про твоє життя. Без тебе немає мене. Можеш вважати мене егоїстом.
– Кхибра йде з Альгом, Гера з Рутою, а я з Ліком. Йдемо швидко. Сьогодні схід кривавого місяця. Хто зна’, що може раптово ожити. Периметр цвинтаря запечатаний закляттями, але всередині самого цвинтаря все може трапиться. Тому зайва обережність не завадить.
– Що будемо шукати? – поставив логічне запитання Герман.
– Не знаю, – знизав плечима ельф.
– Чудово! Тоді я першим це знайду! – підійняв підборіддя Альг.
– Чого ти?
– Тому що я...
– Остання буква в алфавіті, – захихотів Шафран.
– Ша! Після посваритеся! – підійняв руку ельф, запобігаючи перепалці. –Краще прикиньмо, що може бути в склепі.
– Знаки? – боязко припустила я.
– Які саме? – уривчасто запитав Лікраніель.
– Не знаю.
– Може, це якийсь предмет? – висунула версію тролиця.
– Якщо предмет, то який?
– Стривайте, а якщо це якось пов’язано з амулетом? – припустив Герман.
– Тоді нам потрібно шукати зображення краплі, дві сплетені навхрест безкінечності та восьмикутну зірку. Це повне зображення амулета. – Лік розгорнув блокнот, і ми побачили намальований від руки артефакт: восьмикутна зірка, промені якої оперезані тонким колом, а всередині хрест із двох безкінечностей з рубіновою краплею посередині.
Ми перезирнулися.
– Можливо, на цвинтарі є щось, що дасть підказку що і де шукати. Якщо знайдемо, то просунемося далі в розслідуванні, – продовжив ельф.
– Ні, має бути або склеп, або могила, де воєдино сплелися всі три символи! – сказала я. – У центрі зірки – крапля. А за краплею – хрестоподібно сплетені дві вісімки. Ось так.
Я вирвала аркуш із зошита і намалювала передбачуваний знак трохи інакше, ніж його зобразив ельф.
– Руто, ти геній! – Лік не стримався і дзвінко поцілував мене в щоку. І тут же знітився під спопеляючим поглядом Германа. – Це дружній поцілунок! – виправдався він.
Ого! А Герка ревнивий!
– На цвинтарі не галасувати, – застеріг Богріс. – По-перше, не потрібно турбувати небіжчиків або іншу нечисть, а по-друге, не наразитися б на патруль. Якщо хтось із жителів побачить адептів академії на міському цвинтарі без супроводу куратора, то одразу донесе ректорові, у поліцію, а найгірше – королю. Тоді нас або випруть на всі чотири боки, або позбавлять стипендії, або вишлють з країни.