Останній аргумент королів - Джо Аберкромбі
У двері ввірвалися двоє кремезних практиків. «І ось усе дуже швидко змінюється. Просто вражає, якої гостроти можуть надати розмові двоє здорованів. Деякі різновиди влади — це лише ілюзія розуму. Я добре зрозумів це у в’язницях імператора, а мій новий господар лише закріпив цей урок».
— Ви не посмієте! — заверещала Терез, дивлячись круглими очима на новоприбулих у масках. — Не посмієте мене торкнутися!
— На щастя, я сумніваюся, що в цьому виникне необхідність, але це ми ще побачимо. — Ґлокта показав на графиню. — Схопіть цю жінку.
Двоє чоловіків у чорних масках потупали по товстому килиму. Один з утрируваною обережністю прибрав із дороги крісло.
— Ні! — Королева підскочила і схопила Шалер за руку. — Ні!
— Так, — сказав Ґлокта.
Жінки позадкували, міцно тримаючись одна за одну. Терез була попереду і прикривала своїм тілом графиню, оголивши зуби в застережному вишкірі, тимчасом як до них наближалися дві великі тіні. «Їхня явна небайдужість одна до одної могла б бути мало не зворушливою, якби мене можна було хоч чимось зворушити».
— Заберіть її. Але, будь ласка, не зачіпайте королеву.
— Ні! — скрикнула Терез. — Я вам за це голови постинаю! Мій батько… мій батько…
— Зараз повертається до Таліна, та й усе одно сумніваюся, що він затіє війну через вашу подругу від народження. Вас купили й оплатили, а герцог Орсо, як мені здається, не така людина, щоб порушити угоду.
Двоє чоловіків і двоє жінок, хитаючись, пішли віддаленим кінцем кімнати в незграбному танці. Один із практиків ухопив графиню за зап’ясток, відтягнув її від хапкої руки королеви і грубо поставив на коліна, завівши руки їй за спину й замкнувши на її зап’ястках важкі кайдани. Терез верещала, билася, хвицалася, дряпала іншого чоловіка, та це було все одно що зганяти злість на дереві. Велетень практично не рухався, а його очі залишалися такими ж беземоційними, як маска під ними.
Споглядаючи цю потворну сцену, Ґлокта зрозумів, що мало не всміхається. «Може, я й скалічений, жахливий, постійно мучуся від болю, та мені ще доступні задоволення — наприклад, приниження вродливих жінок. Тепер я принижую погрозами й насильством, а не лагідними словами і благаннями, та менше з тим. Це майже так само весело, як колись».
Один із практиків натягнув Шалер на голову парусинову торбу, перетворивши її крики на приглушені схлипи, а тоді провів її, безпорадну, на протилежний кінець зали. Інший якусь мить залишався на місці, тримаючи королеву в кутку, а тоді позадкував до дверей. Дорогою він підняв крісло, яке пересунув, і обережно поставив його в те саме місце, де знайшов.
— Будьте ви прокляті! — зарепетувала Терез. Коли двері клацнули й зачинились і вони з Ґлоктою залишилися самі, її стиснені кулаки тремтіли. — Будьте ви прокляті, тварюко перекошена! Якщо ви їй нашкодите…
— До цього не дійде. Тому що ви цілком у змозі її визволити.
Королева ковтнула. Її груди важко здіймалися й опускалися.
— Що я мушу робити?
— Трахатися. — В цій прекрасній обстановці це слово чомусь звучало вдвічі потворніше. — І народжувати дітей. Я дам графині сім днів у темряві, де її ніхто не займатиме. Якщо я до кінця цього терміну не почую, що ви щоночі розпалювали королю прутня, то познайомлю її зі своїми практиками. Бідолахи. Вони так мало тренуються. По десять хвилин на людину має вистачити, але в Будинку питань їх задосить. Насмілюся сказати, що ми можемо день і ніч не давати спокою подрузі вашого дитинства.
По обличчю Терез промайнув спазм жаху. «А чом би й ні? Це занадто мерзенно навіть для мене».
— А якщо я вчиню так, як ви просите?
— Тоді графиня буде в цілковитій безпеці. Коли можна буде пересвідчитися в тому, що ви чекаєте дитину, я поверну графиню вам. І до пологів усе зможе бути так, як зараз. Дайте нам двох хлопчиків-спадкоємців, двох дівчаток, яких видадуть заміж, і ми зможемо розпрощатися. Король же зможе шукати розваг деінде.
— Але ж на це підуть роки!
— Їздячи на ньому по-справжньому завзято, ви можете впоратися за три-чотири роки. І ви, можливо, зрозумієте, що всім буде легше жити, якщо ви принаймні вдаватимете, що вам подобається.
— Вдаватиму? — видихнула Терез.
— Що більше здаватиметься, ніби це вам до вподоби, то швидше все закінчиться. Навіть найдешевша повія в доках може верещати за свої мідяки, коли її штрикають матроси. Чи ви хочете сказати, що не можете поверещати для короля Союзу? Ви ображаєте мої патріотичні почування! Ох! — видихнув Ґлокта й закотив очі в пародії на екстаз. — Ах! Так! Осюди! Не зупиняйся! — Він вишкірився на Терез. — Бачите? Навіть я так можу! В такої досвідченої брехухи, як ви, труднощів виникнути не повинно.
Її заплакані очі швидко оглянули кімнату, неначе вона шукала якогось виходу. «Але його немає. Шляхетний архілектор Ґлокта, оборонець Союзу, велике серце Закритої Ради, еталон джентльменських чеснот, демонструє хист до політики й дипломатії». Споглядаючи її жалюгідний відчай, він відчув, як у ньому щось ледь-ледь заворушилося, щось майже непомітно затріпотіло в нутрощах. «Може, це почуття провини? Чи нетравлення? Власне, байдуже, я свій урок дістав. Жаль мені ніколи не підходить».
Ґлокта поволі ступив уперед іще один крок.
— Ваша величносте, сподіваюся, ви цілком розумієте, яка цьому альтернатива.
Терез кивнула й витерла очі. А тоді гордо задерла підборіддя.
— Я зроблю так, як ви кажете. Будь ласка, благаю вас, не кривдьте її… будь ласка…
«Будь ласка, будь ласка, будь ласка. Всіляко вітаю, Ваше Преосвященство».
— Даю вам слово. Я подбаю про те, щоб із графинею поводились якнайкраще. — Ґлокта злегка лизнув кислі прогалини між зубами. — А ви чиніть так само зі своїм чоловіком.
Джезаль сидів у пітьмі. Дивився, як у великому каміні танцює вогонь, і думав про те, що могло б бути. Думав не без гіркоти. Скількома різними шляхами могло піти його життя, а він опинився тут. Сам.
Він почув, як зарипіли дверні петлі. Невеличкі двері, що вели до опочивальні королеви, поволі відчинилися. Він ніколи не завдавав собі клопоту, щоб замкнути їх зі свого боку. Не передбачав жодних обставин, за яких королева зволила б ними скористатися. Він, поза сумнівом, якимось чином порушив етикет, а вона не може навіть дочекатися ранку, щоб його за це пошпетити.
Він швидко підвівся, дурнувато занервувавшись.
Терез увійшла в затінені двері. Вона так змінилася зовні, що спершу Джезаль ледве її впізнав. Волосся в неї було розпущене, з одягу на ній була лише сорочка. Терез смиренно дивилася на підлогу, а її лице ховалося в темряві. Її босі ноги ляскали по мостинах і товстому килиму до вогню. Раптом вона почала здаватися дуже юною. Юною й маленькою, слабкою й самотньою. Джезаль дивився на неї, передусім спантеличений і трохи наляканий, але водночас, коли вона підійшла ближче й вогонь освітив її силует, відчув ледь помітне збудження.
— Терез, моя… — він спробував знайти потрібне слово й не знайшов. «Люба» явно було недоречним. «Кохана» теж. Можливо, згодилося б «найлютіша супостатко», та це навряд чи допомогло б. — Чого…
Вона, як завжди, перервала його, але не такою тирадою, якої він очікував.
— Вибач за те, як я з тобою
