Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич
– Ще встигнеш все побачити. Усі знають, що ти повернулася і завмерли в очікуванні того, коли зможуть привітати свою королеву. Але я подумав, що зараз тобі більш потрібні спокій і самотність, ніж захоплення підданих, нехай і щире.
– Ти тут усе вирішуєш? – запитала Веда, знову і знову з цікавістю поглядаючи на того, хто назвався братом.
– Містом керує рада, я очолюю її, але моє слово не є останнім.
– А коли я була... королевою?
– Ти й створила цю раду, хотіла, щоб кожен мав право висловити свою думку... Відтоді ми не змінювали традицій.
– Справді? Отже, я була хорошою королевою? – натягнуто посміхнулася Веда.
– Була, є і будеш. Ми знали, що ти повернешся. Ми чекали на тебе, але, на превеликий жаль, не могли бачити твоє людське життя, не могли впливати на нього. Інакше ти б уже давно повернулася додому.
– Дивно. Я чула від багатьох, що гірські шамани – жорстокі та злі, вони втратили свою магію і хочуть вкрасти мою силу, щоб здобути минулу владу.
– Багато чуток блукає по Зальгару, – усміхнувся Евлур. – А все від того, що наш світ останні сімсот років був замкнутий і недоступний для інших.
– Мені казали, – я маю остерігатися гірських шаманів, бо вони збираються мені помститися. – наполягала Веда.
– За що? – з цікавістю запитав Евлур.
– За вампіра, якого я пробудила, – відповіла Веда, уважно дивлячись у його світлі, ясні очі.
– Ах, тому!
Вони зупинилися біля підніжжя широких сходів, що круто йшли вгору. Вершина їх губилася в хмарах.
– Я відчуваю в тобі щось дуже близьке, але... – Веда із сумнівом похитала головою. – Мене часто намагалися оморочити... і страхом, і коханням, і... всяким різним...
– Знаю, через який кошмар тобі довелося пройти.
Густий туман, що повільно хитався біля ніг, здибився, заструменів хвилями і почав, не торкаючись сходинок, стрімко підносити їх, як здалося Веді, на саму вершину світу.
Навіть літаючи над землею в образі птаха, не відчувала вона такої легкості, такої свободи. Не втримавшись, Веда дзвінко розсміялася від почуттів, що переповнювали її.
