Битва королів - Джордж Мартін

— Тихо, бо зараз тобі сер Мірин завдасть смертельної рани,— сказав Джофрі до своєї судженої. Тиріон зиркнув на сестру, та Серсі була цілком захоплена тим, що розповідав їй сер Балон Свон. Цікаво, подумав Тиріон, невже вона і справді така сліпа й не бачить, який він?

А на ріці «Дужий вітер» уже прибрав весла й ковзнув униз за течією в кільватері «Мореспритниці». Останнім відплив «Келеп короля Роберта» — сила королівського флоту... в усякому разі, тої його частини, яка не втекла минулого року на Драконстон разом зі Станісом. Тиріон обачно обирав кораблі, уникаючи капітанів, чия вірність — за словами Вейриса — була під сумнівом... але вірність самого Вейриса теж була під сумнівом, тож побоювання все одно його не полишали. «Я занадто покладаюся на Вейриса,— подумав Тиріон.— Мені потрібні власні інформатори. Хоча і їм я теж не йнятиму віри». Бо за віру можна головою накласти.

Тиріон знову подумав про Мізинчика. Від Пітера Бейліша не приходило звісток відтоді, як він поїхав на Буреміст. Це може не означати нічого — а може означати все. Навіть Вейрис не міг сказати напевне. Євнух припустив, що з Мізинчиком у дорозі сталося лихо. Можливо, він загинув. Тиріон глузливо пирхнув. «Якщо Мізинчик — покійник, то я — велет». Швидше Тайрели комизяться прийняти шлюбну пропозицію. Навряд чи їх можна за це винити. «На місці Мейса Тайрела я б так сказав: краще хай голова Джофрі опиниться на кілку, ніж його прутень — у моїй дочці».

Коли маленька флотилія вийшла в затоку, Серсі зауважила, що час уже йти. Брон привів Тиріону коня й допоміг сісти в сідло. Це входило в обов’язки Подрика Пейна, але Пода вони залишили в Червоній фортеці. У товаристві сухорлявого перекупного меча було набагато затишніше, ніж удвох з хлопцем.

Уздовж вузьких вулиць вишикувалися вояки міської варти, які ратищами списів стримували натовп. Сер Джейслін Байвотер рушив перший, на чолі клину кінних списників у чорних кольчугах і золотих плащах. За ним їхали Арон Сантагар і сер Балон Свон з королівськими прапорами в руках — левом Ланістерів і коронованим оленем Баратеонів.

Далі їхав король Джофрі на високому сірому ступакові, в золотій короні на золотих кучерях. Поряд з ним — Санса Старк на гнідій кобилі, не дивлячись ні праворуч, ні ліворуч; її густі золотисто-каштанові коси під сіточкою, оздобленою місячним камінням, спадали їй на плечі. З флангів пару оточували двоє гвардійців з королівської варти: по праву руч короля — Гончак, а по ліву руч панни Старк — сер Мандон Мур.

За ними, хлюпаючи носом, їхав Томен з сером Престоном Грінфілдом у білих обладунках і плащі, потім Серсі в товаристві сера Ланселя й під захистом Мірина Транта і Бороса Блаунта. Тиріон прилаштувався позаду сестри. За ними рушили верховний септон у своєму паланкіні й довгий хвіст почту — сер Горас Редвин, леді Танда з дочкою, Джалабар Ксо, лорд Гайлз Розбі й решта. Замикала валку подвійна колона гвардійців.

З-поза частоколу списів неголені й немиті роззяви витріщалися на вершників з млявим обуренням. «Щось мені це зовсім не подобається»,— подумав Тиріон. Брон розпорошив у натовпі два десятки перекупних мечів з наказом гамувати заворушення ще до того, як вони почалися. Мабуть, Серсі так само веліла своїм Кетлблекам. Але Тиріон чомусь думав, що це не допоможе. На великому вогні пудинг не вбережеш від підгоряння, вкинувши в нього жменьку родзинок.

Вони перетнули площу Риботорговців і проїхали Багнистою дорогою, а тоді звернули на вузький покручений Гак, з якого починався підйом на Ейгонів пагорб. Кілька голосів викрикнуло «Джофрі! Хай живе король!», коли повз проїжджав юний король, та на кожного, хто підхоплював вітання, була ще сотня тих, що глухо мовчали. Ланістери пливли у морі обдертих чоловіків і голодних жінок, вдаряючись у хвилю сердитих очей. Серсі, що їхала попереду Тиріона, сміялася на якісь Ланселеві слова, але Тиріон мав підозри, що ці веселощі — награні. Сестра не могла не помічати навколишнього неспокою, але вона щиро вірила в силу вдаваної хоробрості.

На півдорозі крізь двох чатових протиснулася заплакана жінка й вибігла на вулицю просто перед королем і його почтом, тримаючи над головою тільце свого мертвого немовляти. Дитинча було синє й набрякле, потворне, але в очах матері читався справжній жах. Джофрі на мить задивився на неї, так наче збирався просто її переїхати, але тут до нього схилилася Санса Старк і щось шепнула. Король заліз у гаманець і шпурнув жінці срібного оленя. Монетка, вдарившись об мертву дитину, відскочила й покотилася під ноги золотим плащам і далі в натовп, де за неї одразу зчинили бійку з дюжину присутніх. Але мати навіть оком не кліпнула. Її кощаві руки тремтіли від мертвої синової ваги.

— Облиште її, ваша світлосте,— гукнула Серсі до короля,— їй, сердешній, ми вже не допоможемо.

Мати почула її. Голос королеви якимсь чином пробився в її затуманений мозок. Зів’яле обличчя скривилось у гримасі ненависті.

— Шльондра! — вереснула жінка.— Царевбивцина шльондра! Підстилка! — націлила вона палець на Серсі, і мертве немовля гепнулося з її рук, як мішок борошна.— Рідного брата підстилка!

Тиріон і не помітив, хто кинув лайно. Тільки почув, як хапнула ротом повітря Санса і як Джофрі гучно вилаявся, а коли обернув голову, король стирав зі щоки щось коричневе. Таке саме коричневе ляпнуло йому в золоте волосся й Сансі на ноги.

— Хто це кинув? — зойкнув Джофрі. Він запустив пальці у волосся й з лютим обличчям відкинув ще жменю лайна.— Ану давайте сюди того, хто це кинув! — горлав він.— Сто золотих драконів тому, хто приведе мені його!

— Він був отут нагорі! — крикнув хтось із натовпу. Король по колу розвернув коня, обстежуючи дахи й відкриті балкони в себе над головою. В юрмі штовхалися, тицяли пальцями, проклинали одне одного й короля.

— Будь ласка, ваша світлосте, не треба,— заблагала Санса.

Король не звернув на неї уваги.

— Приведіть мені того, хто кинув цю бридоту! — звелів Джофрі.— Він її з мене зараз злизуватиме — чи без голови лишиться. Псе, ану веди його сюди!

Сандор Кліган слухняно зістрибнув з сідла, але пробитися крізь стіну тіл не було жодної можливості, а дістатися на дах — тим паче. Люди, що опинилися поблизу Гончака, штовхаючись, відступали, в той час як інші пробивалися вперед, щоб побачити все зблизька.