Буря Мечів - Джордж Мартін

— Так, ваша світлосте.

— Чи присягаєте ви вірно служити мені до кінця своїх днів, давати чесні поради й завжди коритися, захищати мої права й моє королівство від супостата у битвах малих і великих, боронити мій народ і карати моїх ворогів?

— Так, ваша світлосте.

— То підведіться, Давосе Сіворт, лордом дощових лісів, адміралом вузького моря та правицею короля.

Приголомшений Давос на мить закам’янів. «Зранку я прокинувся в підземеллі».

— Ваша світлосте, я не... я не гідний на роль королівського правиці.

— Немає людини гіднішої,— Станіс уклав Світлоносця в піхви, простягнув Давосу руку й допоміг йому підвестися.

— Я з низів,— нагадав йому Давос.— З пачкарів у лорди. Ваші вельможі мені не коритимуться.

— То ми поставимо нових лордів.

— Але... я не вмію ні читати, ні писати.

— За тебе читатиме мейстер Пілос. Що ж до письма, то он мій попередній правиця до того дописався, що без голови лишиться. Від тебе вимагається тільки те, що я й так завжди від тебе мав. Чесність. Вірність. Служба.

— Та вже точно є людина достойніша... який-небудь великий лорд...

Станіс пирхнув.

— Як-от Бар-Емон, цей хлопчисько? Чи мій віроломний дід? Сельтигар зрікся мене, новому Веларіону шість років, а новий Санглас, коли я спалив його брата, відплив у Волантис,— він сердито махнув рукою.— Кілька хороших людей лишається, це правда. Сер Гілберт Фаринг із двома сотнями відданих вояків утримує від мого імені Штормокрай. Лорд Мориген, Ночеспівський Байстрюк, юний Читеринг, мій кузен Ендрю... та нікому з них я не довіряю так, як вам, мілорде дощових лісів. Тому моїм правицею будете ви. Хочу, щоб ви були поряд зі мною під час битви.

«Ще одна битва — і нам кінець,— подумав Давос.— Принаймні в цьому лорд Алестер мав рацію».

— Ваша світлість, ви просили, щоб рада моя була чесна. А якщо чесно... нам бракує сили для нової битви з Ланістерами.

— Його світлість говорить про велику битву,— мовив жіночий голос з помітним східним акцентом. Біля дверей стояла Мелісандра в своїх червоних шовках і мерехтливих атласах, тримаючи в руках накритий срібний таріль.— Оці дрібні війни — то дитяче борюкання в порівнянні з тим, що гряде. Той, кого не можна називати, вже шикує свою потугу, Давосе Сіворт, потугу нещадну, лиху й незчислиму. Бо холод гряде, і ніч без кінця,— вона поставила срібний таріль на мальований стіл,— якщо не знайдуть люди в собі мужності боротися. Люди, чиє серце — огень.

Станіс втупився у срібний таріль.

— Вона мені це показувала, лорде Давосе. В полум’ї.

— Ви це бачили, сір?

Хто-хто, а Станіс би про таке не брехав.

— На власні очі. Після битви, коли мене охопив розпач, леді Мелісандра вмовила мене подивитись у полум’я в коминку. Тяга в димарі була сильна, і з вогню піднімалися клапті попелу. Я спостерігав за ними, почуваючись дурнем, та Мелісандра звеліла глядіти в глибину, і... попіл був білий, він здіймався вгору, але якоїсь миті здалося, наче він падає. «Сніг»,— подумав я. А тоді іскри в повітрі стали кільцем, перетворившись на коло смолоскипів, і я крізь вогонь уже дивився на якийсь високий пагорб у лісі. Зола обернулася на чоловіків у чорному, що стояли зі смолоскипами, а крізь сніг рухались якісь тіні. Попри жар від вогню, я відчув такий жахливий холод, що аж затремтів — і в ту мить видиво зникло, і вогонь знов перетворився на звичайний вогонь. Але те, що я бачив, було насправді, можу все своє королівство на це поставити.

— І поставили,— сказала Мелісандра.

Переконаність у королівському голосі перелякала Давоса до межі.

— Пагорб у лісі... тіні в снігу... я не...

— Це означає, що битва вже почалася,— мовила Мелісандра.— Пісок у склі сиплеться дедалі швидше, і людська година на землі добігає кінця. Маємо діяти сміливо, бо в іншому разі надія, вважай, втрачена. Вестерос має об’єднатися під єдиним законним правителем, королевичем обіцяним, лордом Драконстону й обраним Р’глора.

— Дивний вибір робить Р’глор,— скривився король, так наче якоїсь бридоти вкусив.— Чому я, а не мої брати? Ренлі з його персиком... У снах я бачу, як у нього з рота біжить сік, а з горла — кров. Якби він виконав свій обов’язок перед братом, удвох ми б змели лорда Тайвіна. Такою перемогою б і Роберт міг пишатися. Роберт...— він скреготнув зубами.— Він теж мені сниться. Сміється. Пиячить. Хвалиться. Це він умів найкраще. Це, а ще воювати. Я ніколи ні в чому його не перевершив. Цар світла мав обрати своїм знаряддям його. Чому я?

— Бо ви — праведник,— сказала Мелісандра.

— Праведник,— Станіс торкнувся накритого срібного тареля пальцем.— З п’явками.

— Так,— мовила Мелісандра,— але хочу вам іще раз повторити: так не піде.

— Ти ж обіцяла, що все спрацює,— розсердився король.

— Спрацює... і ні.

— Що?

— І те, і те.

— Говори зрозуміло, жінко.

— Коли вогонь покаже щось чіткіше, я так і перекажу. В полум’ї правда, та не завжди її легко витлумачити,— сказала вона; великий рубін у неї на шиї всотував сяйво жаровні.— Віддайте мені хлопця, ваша світлосте. Так буде надійніше. Віддайте мені хлопця, і я збуджу кам’яного дракона.

— Я вже казав тобі: ні!

— Один-єдиний незаконний хлопець проти всіх хлопчиків і дівчаток Вестеросу. Проти всіх ненароджених дітей у всіх королівствах світу.

— Це ж невинний хлопець!

— Цей хлопець заплямував вашу шлюбну постіль — в іншому разі у вас обов’язково були б сини. Він вас зганьбив.

— Це Роберт зганьбив. А не хлопець. І дочка до нього прихилилася. Та й він зі мною однієї крові.

— Братової крові,— сказала Мелісандра.— Королівської крові. Лише королівська кров здатна збудити кам’яного дракона.

Станіс рипнув зубами.

— Не хочу навіть слухати. Драконів більше немає. Таргарієни намагалися їх відродити півдюжини разів. А перетворилися на посміховисько, на блазнів... або й на мерців. На цій богами забутій скелі досить нам одного блазня — Картатого. Маєш п’явок? Роби, що мусиш.

Мелісандра холодно вклонилася й мовила:

— Як зволить король.

Запхавши праву руку в рукав лівої, вона за мить жбурнула у жаровню жменю порошку. Жар затріскотів. Над ним здійнялося біле полум’я, а червона жінка взяла срібний таріль і піднесла його королю. Давос дивився, як вона знімає покришку. Під нею лежало троє великих чорних п’явок, набряклих