Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Террі Гудкайнд

Вона відкинула збентеження. Її не хвилювало, чи дивиться він на неї. Вона була впевнена, що мине зовсім небагато часу, і він, закінчивши вечерю, від розглядування перейде до справи. Тут для неї також не було вибору. У неї не було жодних шансів. У неї була лише ілюзія життя.

Не мати можливості навіть на таку малість в житті, як право висловити своє обурення, означало не мати життя взагалі. Життя було чимось, що належало іншим. Вона дихала, вона бачила, вона відчувала, вона чула, вона відчувала смак, вона навіть стала роздумувати, але вона не жила в повному сенсі.

— Там, навпроти виходу з намету є скельний виступ, — сказав Джеган, знову відкинувшись у кріслі. — Ти помітила його, коли ми їхали сюди?

Відчуваючи, що все всередині у неї змертвіло, Келен підняла на нього погляд. Немов вимуштруваний раб, вона обдумала, як виконати наказ. Вона обдумала його питання; вона пригадала, що бачила те, про що він говорив. Це було далеко звідси, але вона пригадала, як темна людська ріка розтікалася навколо оголеної скелі.

— Так, я пам'ятаю це місце, — безбарвним голосом сказала вона.

— Добре. Він зробив великий ковток вина і відставив кухоль. — Я хочу, щоб ти прогулялася до тієї скелі. Твій шлях туди повинен йти не навпростець, а по колу. Він підняв брову. — І немає необхідності так червоніти, любонько. Чоловіки не бачать тебе, ти пам'ятаєш це?

Келен прямо глянула на нього.

— Тоді, навіщо Вам треба, щоб я це зробила?

Він знизав плечима.

— Ну, як же, ти вбила двох моїх охоронців. Мені треба набрати інших.

— Тут зовні їх досить багато.

Він посміхнувся.

— Так, але вони не бачать тебе. Мені ж потрібні люди, які тебе бачать.

Келен почала розуміти його намір. Раптово вона знову відчула себе по-справжньому голою.

— Я так розумію, що, напевно, немає кращого способу виявити чоловіків, які можуть тебе бачити, чим тобі прогулятися перед ними, і продемонструвати їм все, що ти можеш їм запропонувати. — Його погляд ковзнув по її фігурі, і він знову втупився в її очі. — Повір мені, якщо вони тебе побачать, у них не буде жодного шансу не видати себе. І я не маю ні найменшого сумніву, що як тільки вони тебе побачать, як бачили тебе той власник готелю або те дівча, та до того ж у такому вигляді, то кинуть будь-яке своє заняття і попрямують, щоб висловити тобі Своє люб'язне вітання.

Він щиро розсміявся зі свого жарту. У наметі ніхто більше навіть не спробував посміхнутися, але це, здавалося, його не хвилювало. Нарешті його напад сміху завмер.

— Готовий битися об заклад, що з усіх наших людей нам вдасться відсіяти декількох, які зможуть тебе побачити. Як стверджує Юлія, серед такої безлічі людей обов'язково виявляться такі «аномальні». — Він різко повернув голову до неї. — Тоді у нас будуть охоронці, до яких ти не зможеш непомітно підкрастися або від яких зможеш вислизнути, як ти проробила це з колишніми. Ось бачиш, люба, ти зробила тактичну помилку. Щоб втекти, тобі слід було приберегти цю хитрість для кращої нагоди. А ти витратила її даремно.

Та спроба зовсім не була витрачена даремно. Вона зробила те, що зробила, для того, щоб врятувати життя Джилліан. Келен розуміла, що у неї не було шансу здобути собі свободу, але, принаймні, вона подарувала її Джилліан. Однак висловлювати це не мало сенсу, тому вона не стала оскаржувати його думку про те, що він отримав перевагу в грі, в яку грав з нею.

Келен не знайшлася, що сказати, щоб відмовити його від задуманого. Тепер її єдина надія полягала в тому, щоб залишатися невидимою. Але вона зовсім не відчувала себе невидимою. Вона раптово відчула, що всі чоловіки в таборі зараз побачать її, коли вона вийде з намету імператора. Вона вже відчувала безліч спрямованих на неї хтивих чоловічих поглядів.

Джеган вказав жестом.

— Юлія, Ерміна, йдіть разом за нею, тільки тримайтеся на деякій відстані позаду. Якщо хтось зможе побачити її, мені не потрібно, щоб вони помітили вас обох і засоромилися перш, ніж їм вдасться себе проявити. Мені треба, щоб усіх чоловіків, які зможуть її побачити, і виявляться досить енергійними і сміливими, щоб кинути всі свої заняття, доставили сюди, де їм належить стежити за нашою прекрасною молодою особою.

Вони обидві вклонилися і, як одна, відповіли.

— Слухаємося, Ваше Превосходительство.

Джеган втратив свій веселий вигляд і сказав з погрозою.

— Тепер ідіть. Пройдіться по великому колу направо, через табір, до тієї скелі, і потім продовжуйте рухатися навколо і назад сюди. Пішла, жінко!

Келен рушила по м'яких постілках до килима, що нависав над дверним отвором. Вона відчувала на собі його м'ясоїдний погляд. Відсунувши в сторону килим, вона прослизнула в отвір.

Задерев'янівши від страху, вона вийшла назовні, опинившись на виду всього табору від краю і до краю. Тремтячи на кожному кроці, вона примусила себе пройти повз величезних тварюк біля императОрського намету. Її очі палили сльози. Вона відчувала приниження, поставши абсолютно голою, перед усіма чоловіками в таборі.

Дійшовши до першого кільця охорони, вона призупинилася, лякаючись йти повз чоловіків далі охоронного кільця. Від жахливого приниження їй хотілося несамовито закричати. Вона відчувала себе спійманою в пастку тими, хто управляв нею. Вона не могла змусити свої ноги зробити наступний крок. Вона озирнулася назад.

Імператор Джеган стояв зовні намету, тримаючи за волосся жінку, яку він погрожував піддати тортурам. Та безпорадно заливалася сльозами.

Келен вже довелося жорстоко битися, щоб врятувати життя Джилліан. Вона вирішила пожертвувати собою і зробити це заради того, щоб врятувати життя жінці, яку Джеган тримав під такою жахливою загрозою. Вона теж була рабинею, яка не мала права вибору у своєму житті. Тільки Келен мала можливість зробити вибір,