Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Террі Гудкайнд

Він знову втупився на Сестру, яку тримав за волосся.

— Для мене досить очевидно, що ви обидві неправі — заклинання повинно було зробити її невидимою, але її бачать і інші. І, тим не менш, ви продовжуєте завзято розповідати явно брехливу казку? Або ви щось не так зробили, або ті двоє не бачили б її.

Сестра Юлія, у якої від болю з лиця капали сльози, зробила спробу мотнути головою.

— Ні, Ваше Превосходительство воно діє не так.

— Що діє не так?

— Заклинання Вогняного Ланцюга. Одного разу ініційоване, воно слідує своїм шляхом. Заклинання робить свою справу. Воно самонаправляється; ми ним ніяк не управляли і не контролювали. Фактично, в цей процес ніяк неможливо втрутитися. Будучи запущеним, заклинання виконує обумовлений порядок дій. Нам навіть не відомо, яких саме. Ні в одне з них ми не посміли б зробити спробу втрутитися. Сила, вкладена в заклинання Вогняного Ланцюга, набагато перевершує все, що ми знаємо, і чим можемо управляти і, навіть якщо б ми захотіли, ми б ніяк не могли спотворити заклинання.

— Вона права, Ваше Превосходительство. Ми знали, для чого воно призначене, який повинен був бути результат, але ми не знаємо, як воно діє. Навіщо нам щось міняти? Метою наших дій було саме те, для чого воно було призначене. У нас не було причин пробувати в нього втрутитися, тому немає нічого, де б ми припустилися помилки.

— Ми тільки ініціювали його, і все, — продовжувала наполягати Сестра Юлія крізь сльози. — Ми виткали контрольну мережу, щоб переконатися, що все було так, як повинно було бути, і потім ми його запустили. Все решту заклинання зробило само. Ми поняття не маємо, чому ті двоє її бачать. Нам це здалося просто винятком.

Він обернувся до Сестрі Ерміни.

— Ти можеш визначити, де помилка?

— Ми поняття не маємо, в чому проблема, — відповіла Сестра Ерміна, — тому, що у нас немає для цього ніякого засобу. Ми навіть не впевнені, що непорядок дійсно є. Судячи з того, що нам відомо, це може виявитися просто нормальним ходом дії заклинання — що виявиться кілька людей, які, з якихось невідомих нам причин, зможуть її бачити. Це заклинання набагато складніше, ніж все, з якими нам доводилося мати справи. Ми поняття не маємо, в чому проблема — якщо тільки вона існує — або як її поправити.

Коли тиша в наметі стала зловісною, Сестра Юлія висунула припущення.

— Я думаю, могло бути випадкове відхилення, з магією таке іноді трапляються. Незначні, слабкі обставини, які не врахував творець заклинання, на яких воно пробуксовує і не діє. Ймовірно, справа саме в цьому. Зрештою, заклинанню тисячі років. Ті, хто його створив, ніколи його не приміняли, тому в ньому могли виявитися невирішені проблеми, про які вони не здогадувалися.

Джегана, схоже, це не переконало.

— Напевно ви щось зробили неправильно.

— Ні, Ваше Превосходительство. Навіть маги давніх часів не змогли б нічого зробити з заклинанням, як тільки воно було б запущене. Зрештою, магія Одена була створена для того, щоб боротися із заклинанням, якщо воно коли-небудь буде ініційовано. Менша сила не зможе вплинути на його дієвість.

Келен насторожила слух. Вона подумала, навіщо Сестрам знадобилося використовувати заклинання, щоб викрасти шкатулки Одена, які були призначені для того, щоб протидіяти заклинанню. Можливо, їх намір полягав в тому, щоб ніхто не зміг скористатися цією противагою.

Нарешті, Джеган відпустив Сестру Юлію і, з риком відрази шпурнув її на землю. Заспокоюючи біль, вона обхопила голову руками.

Імператор Джеган походжав, обдумуючи почуте. Помітивши, що хтось крадькома заглядає в намет, він зупинився і подав сигнал. Всередину увійшли кілька жінок з глеками і стали розливати червоне вино в кубки, розставлені на столі. Приміщення стало наповнюватися прислугою, яка несла великі тарілки і підноси, заповнені різною гарячою, що ще парувала, їжею. Джеган продовжував ходити, ледве помічаючи рабів, які робили свою роботу.

Коли стіл, нарешті, заповнився, Джеган сів за стіл у різьблене крісло. Він задумливо дивився на Сестер. Всі раби мовчки вишикувалися в ряд позаду нього, готові виконати його наказ або піднести йому потрібне.

Нарешті він звернувся до трапези і встромив пальці в шинку. Видер пригорщу гарячого м'яса. Іншою рукою він відірвав від великого шматка хліба довгі скибки і став їсти їх, розглядаючи Сестер і Келен, немов вирішуючи, жити їм чи вмерти.

Коли він покінчив з шинкою, то витягнув з пояса ніж і став відрізати шматок смаженої яловичини. Він проткнув ним червоний шматок м'яса, підняв його і завмер, очікуючи. Кров стала стікати вниз по лезу, і по його руці до ліктя, який спирався на стіл.

Він помовчав і посміхнувся Келен.

— Ти не вважаєш, що краще так використовувати ніж, ніж, як використовувала його ти?

Келен збиралася зберігати мовчання, але не змогла втриматися, і висловилася.

— Мені більше сподобався мій спосіб. Мені шкода тільки, що я не досягла мети. Якби не це, ми б зараз не розмовляли.

Він посміхнувся сам собі.

— Можливо.

Перед тим, як відірвати зубами великий кусень від шматка, що висів на ножі, він гарненько ковтнув вина з кубка.

Не перестаючи жувати і стежачи за Келен, він сказав.

— Роздягайся.

Келен моргнула.

— Що?

— Знімай одяг. Він помахав ножем. — Весь.

Келен стиснула щелепи.

— Ні. Якщо Вам так хочеться, Вам доведеться розірвати його на мені.

Він знизав плечима.

— Я зроблю це пізніше, тільки для того, щоб виконати цю умову, а зараз зніми його сама.

— Чому?

Він підняв брову.

— Тому що я так сказав.

— Ні, — повторила вона.

Погляд його кошмарних очей ковзнув до Сестрі Юлія.

— Розкажи-но Келен про тортурні намети.

— Ваше Превосходительство?

— Розкажи їй