Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

Вранці я прокинулася від тихого, але наполегливого гулу та теплих обіймів. Щойно я заворушилася, як і Дем відразу прокинувся. Зрозумівши, що гул іде від кристалу зв'язку, Дем різко підскочив з ліжка і прийняв дзвінок. Над кристалом з'явилася проекція архімагеси Тіррени. Мені хотілося застогнати від обурення! Навіщо дзвонити в неділю о 10 ранку?

— Мені потрібна твоя допомога, Деме, — привітавши онука, літня жінка відразу перейшла до справи.

— Що знову, бабусю? — зітхнув Дем. Він теж зовсім не зрадів її ранньому дзвінку. — В мене купа планів на сьогодні.

— Допоможи мені зловити лісовушок до завтрашнього заняття. У мене практика із першим курсом.

Тут я справді ледь утрималася від стогону. Я терпіти не могла лісовушок — дрібні магічні шкідники, вони жили в далеких куточках лісів і діставали тих мандрівників, що заблукали. Ніда розповідала, що на них проводили практику з бойової магії, але я сподівалася, що не так скоро.

— Бабуню, я б з радістю, — Дем явно не горів бажанням бігати лісами, — але мені потрібно реферат на завтра написати.

— Ой, мій хороший, ти їх швидко пишеш, — вмовляла архімагесса. — Приділи мені кілька годин, а далі я сама.

— Я ледве відновився після вчорашньої практики. Тренував людину.

— Я тебе назад своїм порталом відправлю.

— Бабусю, ну правда… — Дем повернувся до мене і ледь помітно похитав головою. — Я не можу.

— Якщо ти з дівчиною, то бери і її, — архімагесса вірно відгадала небажання Дема йти. — Адже вона з нашої академії? Я їй 25 балів додам за допомогу.

— З чого ти взяла, що в мене дівчина з академії? — здивувався Дем.

— Я багато про що здогадуюсь, онучку. Приходьте. Заодно познайомиш мене з нею.

Дем глянув на мене, чекаючи мого рішення. Мені зовсім не хотілося в неділю вранці бігати лісом і ловити лісовушок, але 25 балів! Для допуску до заліку чи екзамену в кінці семестру потрібно набрати 100 балів, для отримання вищої оцінки в три зірки автоматично — 150 балів, а за реферат давали лише 5-10 балів. Отримати в першому ж місяці чверть від необхідного мінімуму — величезний успіх. Як би мені не хотілося повалятися в ліжку, я не могла проґавити такий шанс. Я ствердно кивнула Дему.

— Гаразд, ми прийдемо. Але за півгодини. Перед полюванням на лісовушок потрібно ситно поснідати. Давай свої координати.

Архімагеса Тіррена передала Дему координати, де вона на нас чекала і відключилася.

— Ти сходи в душ поки, а я сніданок приготую. І мамі своїй подзвони. Ти ж напевно не попередила її, що не ночуватимеш удома.

— О ні! У мене зовсім вилетіло з голови!

Як я могла забути попередити маму? Докоряючи собі за неуважність, я зв'язалася з мамою і коротко повідомила, що я у свого хлопця і повернуся ввечері, і швидко відключилася, щоб вона не читала мені нотації про те, яка я погана дочка і як вона всю ніч хвилювалася.

Щойно я вийшла з душу, як у спальню повернувся Дем з підносом повним їжі. Пишний омлет з помідорами та рештками вчорашнього м'яса, гарячі тости з сиром і великі чашки кави з шоколадними цукерками — і в мене миттєво потекли слинки. Ми залізли назад у ліжко і їли не поспішаючи, насолоджуючись кожним шматочком. Не знаю, як Дем примудрявся цілком звичайні страви перетворювати на дивовижні, але я готова була їсти його їжу 24 години на добу. Аби ще не товстіти!

Через півгодини ми вже створювали особистий портал для переміщення. Я читала теорію, але ніколи раніше не переміщалася самостійно, лише з батьками. Особисті портали витрачали магічну енергію приблизно як п'ять вогняних куль, випущених підряд — некритично, але й чимало. Для слабкого мага така витрата була завелика, але для сильного не мала такого вже серйозного значення. Втім, без зайвої потреби люди не використовували особисті портали, лише якщо потрібно було терміново переміститися у певне місце чи потрапити туди, де поблизу не було громадських порталів. Якщо на людину чекала битва, то навіть невелика витрата магічної енергії могла вплинути на її результат.

— Готова? — спитав Дем, коли приготування скінчилося.

— Так, — кивнула я, нервово проходжуючись по кімнаті.

— Не бійся, я вже неодноразово створював особисті портали. Перемістимося без проблем.

— Та я не про портал переживаю.

— Боїшся бабусиної реакції? — усміхнувся Дем.

— Саме так. У неї до мене специфічне відношення.

— Бабуся тебе полюбить, — Дем притягнув мене до себе для поцілунку. — Нікуди вона не дінеться.

Я трохи заспокоїлася, губи коханого завжди на мене так діяли, глибоко вдихнула і дозволила Дему перенести нас через простір. За мить ми опинилися на невеличкій, залитій сонячним світлом, галявині посеред густого соснового лісу. Просто навпроти нас стояла архімагеса Тіррена, спираючись на свій незмінний посох, і витріщалася на мене здивованими очима.

— Кетта Віралані? А тебе які темні сюди принесли?

— Доброго ранку, архімагесо Тіррено! — просто привіталася я, чекаючи, коли Дем усе пояснить.

— Кетта — моя дівчина, бабусю.

— З усіх можливих дівчат ти вибрав найбільший головний біль, Деме… — похитала головою архімагеса Тіррена, але в куточках її губ я помітила хитрувату посмішку.

— Чого це я головний біль? — я демонстративно насупилась. Нехай архімагесса і кепкувала з мене, але промовчати я все одно не могла.

— А хіба я не права? — брови архімагеси здійнялися вгору, вона по-дівочому хихикнула, а потім несподівано для всіх голосно розреготалася, та так, що якась дрібна пташка з переляку злетіла з гілки.

— Можливо, вона для тебе така, а для мене — ні, — захистив мене Дем.

— Гаразд, давайте полювати на лісовушок, — архімагеса Тіррена припинила сміятися, але посмішка так і залишилася на її тонких старечих губах. — Кетто, ти знаєш, як виглядають лісовушки?

— Звичайно, знаю! — я навіть обурилася. Невже архімагеса всерйоз думає, що їх хтось може не знати? — Я ж зіллям цікавлюся, трави в лісі з дитинства збираю.