Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

Вранці я підготувала остаточні ескізи та покликала одногрупниць та Ніду до себе додому. Їм сподобалися мої ескізи і вони попросили одразу перенести їх на шкіру. Я отримала свої гроші, а дівчата — татуювання. Щоразу, роблячи комусь татуювання за своїм ескізом, я раділа як дитина — адже людина, швидше за все, буде з ним все життя. То були не просто малюнки для мене, я вкладала частку себе в них, свою душу.

Ми попили чаю з маминим шоколадним печивом і одногрупниці пішли, а я залишилася з Нідою. Ми зробили ще чаю, забрали миску з печивом і зачинилися в моїй кімнаті, як завжди це робили.

— А Дем зробив татуювання з моїм ім'ям у себе на руці, за моїм ескізом. Правда, чудово? — я не могла встояти, щоб не похвалитися перед подругою.

— Непогано, — погодилася Ніда. — А чому ти сьогодні не з ним?

Я розповіла їй про зайнятість Дема і Ніда відразу нахмурилася.

— Ви тільки недавно почали зустрічатися, а він уже відмахується від тебе на користь інших справ, — пробурчала Ніда. — Не так він і любить тебе, подруго!

— Не кажи нісенітниць, — мене навіть образило її зауваження. Ну, дійсно, скільки можна? — Дем же на мою честь зробив татуювання. Хіба заради випадкової дівчини, яку не дуже любиш, станеш його робити?

— У нього ж дар регенарації, йому просто звести татуювання. Може, він на честь кожної своєї дівчини їх робив, а потім прибирав?

— Нідо, перестань уже фантазувати дурниці. Чому тобі так не подобається Дем?

— Я просто хочу, щоб ти була розважливою, Кетто, не кидалася у вир із головою.

— А я хочу, щоб ти шанувала мій вибір. Я ж ніколи не говорила поганого про твоїх хлопців.

— А краще б казала. Може, я тоді б раніше помічала, які вони невдахи.

— Наступного разу так і зроблю, — я посміхнулася. Потрібно припиняти цю безглузду суперечку. — Нідо, допоможеш мені з татуюванням?

— Тільки не кажи, що ти теж хочеш зробити з ім'ям Дема.

— Саме так, — я була рішуче налаштована.

— Гаразд, показуй, що ти там намалювала, — зітхнула Ніда. Схоже, у неї зникло бажання сперечатися зі мною.

Я простягла їй малюнок, який підготувала сьогодні вранці: ім'я Дема з серцем наприкінці літер та мініатюрний ключик над ним.

— І де ти хочеш його зробити?

— Під лівою груддю.

— У самого серця, у саму душу… — лукава усмішка заграла на обличчі Ніди. — Добре, зроблю.

Ніда акуратно перемалювала мій ескіз і прочитала заклинання. Незважаючи на бурчання у бік Дема, вона все одно допомогла мені з татуюванням. Щоб віддячити Ніді за таку «жертву», я покликала її прогулятися магазинами. Ми любили з нею такі прогулянки, придивлялись щось для себе, іноді купували на зароблені гроші. Я була в такому гарному настрої, що не втрималася і купила Ніді тоненький срібний браслет із підвіскою із трьох квіток.

— Ти моя найкраща подруга на все життя, — я обійняла Ніду. — І ніякі хлопці, взагалі нічого на світі цього не змінить.

— Разом назавжди, — Ніда поцілувала мене в щоку.

О 6-й вечора ми з Нідою розійшлися по домівках. У мене не було особистого кристала зв'язку і я не хотіла пропустити дзвінок Дема, якщо він все ж таки зможе зустрітися.

— Якщо не знайде часу для тебе, Кетто, то він тебе не вартий, — сказала мені Ніда на прощання. — Хоч півгодини закоханий хлопець завжди може викроїти.

— Він зателефонує, я відчуваю.

— Добре, якщо так. Успіху тобі, подружко!

Ніда обійняла мене на прощання та розчинилася в порталі. Я ж поспішила додому чекати на дзвінок.***

Дем подзвонив мені незабаром після 7 вечора і запропонував трохи прогулятися парком біля його будинку. Я так зраділа, що тривоги Ніди не справдилися, що зібралася за п'ять хвилин і поспішила до порталів.

— Дуже втомився? — спитала я Дема, коли ми сиділи зі стаканчиками гарячого шоколаду в парку на лавці.

— Так, — кивнув Дем, дивлячись кудись у далечінь. — Тренування в поєднанні з регенерацією сильно виснажують. Треба добре поїсти та виспатися.

— Тоді, може, щось поїмо? Я не встигла повечеряти. У тебе вдома є щось смачненьке? — я дивилася на Дема з хитрою посмішкою. Мені хотілося поїсти його смаколиків і побувати в нього вдома.

— Звідки, якщо мене весь день удома не було? Я лише продукти встиг купити. Але ми можемо щось приготувати разом, — Дем мені підморгнув.

— Я погана помічниця у цій справі, але можна спробувати.

— Тоді ходімо.

Дем жив на останньому поверсі 15-поверхового будинку в затишній однокімнатній квартирі. Він одразу провів мене на кухню, відкрив пляшку вина і дістав продукти з холодильника.

— Ти зможеш видавити сік лимона, — Дем простягнув мені ручну соковижималку, — порізати апельсини, листя салату і хліб?

— Сподіваюся, що зможу, — посміхнулася я, відпиваючи вино прямо з пляшки. Мені не дуже хотілося щось робити, більше спостерігати, але Дем утомився і треба було йому допомогти. — А ти що будеш робити?

— Почищу картоплю і відправлю її в духовку, обсмажу м'ясо. Чи ти хочеш цим зайнятися?

— Ні, точно ні, — похитала я головою. М'ясо я зовсім не вміла готувати, а чистити картоплю — та ще нудьга.

Швидко виконавши свою частину справ, я влаштувалася зручніше з вином і спостерігала, як Дем готує. У його рухах було стільки впевненості, сили, чарівності, що я не могла відірвати від нього закоханого погляду. Закінчивши з м'ясом, Дем обсмажив на вершковому маслі хліб для салату, а потім окремо морський коктейль з часником і, додавши все це до нарізаного мною листя салату і апельсина, полив лимонним соком, посолив, поперчив і заправив майонезом. У мене вже почали текти слинки. Я ледве дочекалася картоплі, щоб приступити до вечері.

— Ми що випили все вино, доки готували? — здивувався Дем, помітивши в моїй руці майже порожню пляшку.

— Ага, — кивнула я. — В тебе ж є ще?

— Є, — Дем дістав з шафки нову пляшку. — А ти зможеш потім спуститися драбиною?