Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

Після виснажливих тренувань мені хотілося лише одного — впасти на ліжко і не вставати до ранку, але я збиралася додому на вихідні. Потрібно взяти себе в руки, прийняти душ, зайти за Демом і попасти додому. Тільки тоді я зможу розслабитись.

— Щось ти сьогодні пізно, — зауважив Дем, коли я нарешті дісталася бібліотеки, вчетверте за день — мій особистий рекорд. Зазвичай я заходила один-два рази на день, але сиділа в Дема довго.

— Я знесилена. Твоя бабуся знову вичавила з мене всі соки, — пробурчала я, опускаючись на диван і закочуючи рукави, щоб показати свіжі опіки від вогняних куль. Треба мені купити вогнестійку форму з довгими рукавами, інакше мене одного разу живцем спалять на заняттях. — Як же мене це все дістало!..

— Вона мене з дитинства жорстко тренувала, мене таким не здивуєш, — Дем сів поруч зі мною і взявся лікувати мої руки. — Зараз підлікую тебе і будеш як новенька.

— Ти мій рятівник, — я з вдячністю потяглася до його губ із поцілунком. — Ти ще довго працюватимеш?

— До 6 вечора. Потім маера Тігана заступить на зміну. Ти принесла свої малюнки?

— Звичайно.

Я дістала із сумки свій блокнот для малювання і показала Дему, що малюю. Він уважно розглянув кожен малюнок і похвалив мене. Я звикла, що моїми малюнками захоплюються, але похвала Дема для мене мала особливу вагу.

— Намалюєш мені татуювання? — попросив Дем, закінчивши дивитись малюнки.

— Звичайно. Але з тебе пиріг. Я безкоштовно не працюю, — засміялася я.

— А ти хитренька, Кетто, — Дем нахилився мене поцілувати, але швидко відсахнувся, бо увійшла парочка студентів.

Ми намагалися не демонструвати в академії наших стосунків. Нехай заборона була лише на романи студентів з викладачами, але Дем був онуком ректора і дехто про це знав. Мені не хотілося, щоби поповзли чутки. Нічим добрим це не закінчилося б.

— Яке татуювання ти хочеш?

— Ключ, який підійшов би до інших татуювань, — Дем показав мені на порожнє місце на правому передпліччі, — і твоє ім'я «Кей».

— А чому ключ? — я відчула, що червонію, коли Дем сказав, що хоче татуювання з моїм ім'ям. Значить, у нього до мене серйозні почуття, а не просто так. Цікаво, що тепер скаже Ніда?

— Гра слів. Моя бабуся неодноразово була в одному немагічному світі, Земля називається, і там в одній з їхніх мов слово «ключ» пишеться як «кей». Читається, правда, як «кі», але мені видалася цікавою така аналогія.

— Згодна, цікаво. Думаю, я встигну щось намалювати до кінця твого робочого дня.

Я сіла за малювання, а Дем повернувся до роботи. У цей час у бібліотеці завжди було багато народу, особливо у п'ятницю — студенти брали книжки на вихідні. Я ж вся поринула у творчість, не помічаючи нічого й нікого довкола. Натхнення струменіло моїми венами, перетворюючи чорні лінії на білому папері в чарівні зображення. До 6 вечора я встигла намалювати цілих три варіанти.

— Ось цей, — Дем показав на останній малюнок. Мені також він найбільше подобався. У мене завжди найкращі варіанти виходять останніми. — Намалюй на мені прямо зараз.

— Впевнений? — я не любила поспіху у виборі татуювання, нехай його навіть можна було звести.

— Звичайно. Малюй, — Дем закотив рукав і підставив мені руку.

Я перенесла ескіз на його шкіру і промовила закріплююче заклинання. Спалах жовтого світла і ось уже татуювання в'їлося в шкіру. Звичайна справа! Тільки всередині я тремтіла від хвилювання — вперше хлопець робив татуювання на мою честь. Я почувала себе прямо-таки королевою, якщо не богинею.

— Пішли додому? — голос Дема вирвав мене з моїх мрій.

Я сховала блокнот і ручки назад у сумку та поспішила покинути академію. Усю дорогу до порталів я скаржилася Дему на його бабусю, а він тільки тихо посміювався, іноді зупиняючи мене посеред вулиці, щоби поцілувати. Подарувавши мені найдовший поцілунок біля порталів, Дем уже збирався зникнути в ньому, коли до мене дійшло: він не призначив мені побачення на вихідних. Дивно для людини, яка щойно зробила татуювання з моїм ім'ям.

— Стривай! — я схопила Дема за руку, і він зупинився.

— Що? — Дем усміхався мені, але мені здалося, що він хоче якнайшвидше піти. Я насторожилася.

— А ми на вихідних кудись сходимо?

— У мене завтра майже до самого вечора підробіток. Я іноді беру людей на практику з бойової магії. Якщо не втомлюсь, може, ввечері побачимось.

Я не змогла приховати розчарування, що не вислизнуло від уваги Дема.

— Ну чого ти надулася? — Дем ніжно провів рукою по моїй щоці і я поневолі посміхнулася. Я не вміла на нього довго злитися. — Мені потрібні гроші. У бібліотеці платять копійки, а я мешкаю один. Мені за рахунками платити треба. Я б із куди більшим задоволенням провів час із тобою, ніж із бойовими магами, але так треба. Розумієш?

— Розумію. А в неділю?

— Щодо неділі теж поки не знаю. Мені до понеділка треба відправити своєму вчителеві щось на зразок реферату, а я тільки начерки до нього зробив. Треба все розсортувати та переписати.

— Я б тобі могла допомогти… — запропонувала я. Я не була любителькою проводити вихідні за навчанням, але мене цікавило, що вивчає Дем, і я хотіла побути з ним. Краще допомагати йому з навчанням, ніж сидіти вдома одною.

— Подивимося. Не хочу нічого обіцяти. Там видно буде. Я подзвоню тобі, коли завтра звільнюсь. Гаразд?

— Добре, — кивнула я, все ще трохи засмучена.

Дем притис мене до себе і довго цілував, не звертаючи уваги на людей, які час від часу підходили до порталів. Тут не академія, нас ніхто не знає, тож можна не ховатися. Ми були молоді і нас захопила пристрасть — природне явище.

Після вечері з батьками я сіла за ескізи татуювань для одногрупниць. Я обіцяла їм за вечір зробити. Поки малювала, зрозуміла, що хочу й собі зробити, присвячену Дему, адже він мені присвятив. Я хотіла щось простеньке, з його ім'ям, може, теж ключ, щоб поєднувався з його. Ось тільки я не знала, кого попросити намалювати на мені. Я хотіла зробити татуювання під груддю, поряд із серцем, але сама я там на собі не намалюю. Ніда добре змальовувала чужі малюнки, але це ж Ніда. Чи погодиться вона допомогти мені зробити татуювання, присвячене Дему?