Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

— Якою ще драбиною? — здивувалася я. — У тебе ж ліфт.

— А ми на даху вечерятимемо.

— Ого! А там безпечно?

— Цілком, — запевнив мене Дем. — Ходімо? Там чудовий вид на нічне небо і місто.

— Ходімо, — погодилася я. Мені ще не доводилося вечеряти на даху будівлі.

Ми перенесли нашу їжу, плед із подушками та свічки на дах, влаштувавши імпровізований пікнік.

— Нам тут ніхто не завадить? — незважаючи на те, що драбина на дах вела з квартири Дема, дах все одно був спільним, хоч і був розділений на секції.

— Ні. Кожен власник верхньої квартири має свій окремий вихід на дах, відгороджений від інших. Вдень краще видно перегородки.

— От і чудово, — я наколола вилкою картоплину і, ледве прожувавши, потяглася до салату. — О боги, Деме, салат незрівнянний! Де ти береш ці рецепти?

— Якісь знаходжу в журналах чи старих книгах рецептів, інші вигадую сам. Іноді до відомих мені рецептів додаю щось своє — цей якраз такий.

— Тобі б свій ресторанчик відкрити, а не займатися магією.

— Я люблю готувати для себе чи близьких, а займатися цим професійно мені не хочеться.

Ми не поспішаючи поїдали нашу вечерю, пили вино, яке вже порядком нас сп'янило, і говорили про всілякі дрібниці. Мені було так добре, мені не хотілося, щоб вечір закінчувався і я вирішила, що саме час залишитись у Дема на ніч і у мене був чудовий спосіб підштовхнути його до цього.

— А знаєш, я теж зробила татуювання з твоїм ім'ям, — я дивилася на Дема з лукавством.

— І де воно?

— А ти спробуй знайти, — підморгнула я, відставивши недопиту пляшку вина.

Дем притулився до моїх губ з ніжним поцілунком, але тут же ковзнув до шиї і тихо спитав:

— Підкажеш? А то довго шукати.

— А ми хіба кудись поспішаємо?

— Ну, хоча б невеликий натяк?

Я розстібнула один з ґудзиків на сорочці, даючи йому цілком очевидний натяк. Дем повільно розстібнув інші і в неясному світлі свічок, ліхтарів та місяця з зірками знайшов заповітне татуювання. Поцілунок під грудьми, поцілунок у живіт, я під ним, а наді мною тільки він і зоряне небо. Такої чарівної ночі кохання в мене ще не було.

— Хочеш, я покажу тобі Кассіопею? — спитав Дем, коли я лежала на його грудях. Я мовчки кивнула і подивилася на сузір'я, на яке вказував мені Дем. — Вона світить у Муірні та у світі Землі. Єдина для двох світів, об'єднуюча. Ти ж знаєш про такі сузір'я? Вони поєднують порталами різні світи.

— Знаю. Але чому ти показав мені саме Кассіопею?

— Вона мені подобається.

— Більше за мене? — я легенько вщипнула Дема за плече.

— Звичайно, ні, — Дем засміявся. — Я кохаю тебе більше за все на світі, Кей.

Його губи торкнулися моїх, жар знову розлився по наших тілах, але прохолодний вітер відразу нас охолодив.

— Повернімося в дім? — запропонував Дем і я погодилася.

Ми одяглися, забрали порожній посуд та подушки з пледом і спустилися до квартири.

— Ти ж залишишся? — Дем притис мене до себе.

— Так, — прошепотіла я йому.