Батько Вепр - Террі Пратчетт
Ігор не бачив виразу її обличчя, натомість бабай... Він відсахнувся так швидко, що звалився зі стільця.
Коли ж дівчина заговорила, її слова були радше твердженням, закарбованим у камені, що передбачало, яким буде майбутнє.
— ЗНИКНИ Й ПЕРЕСТАНЬ МЕНЕ ТУРБУВАТИ.
Вона повернулася й ввічливо, дещо вибачливо посміхнулася Ігореві. Бабай гарячково поспішив вибратися з уламків стільця і кинувся до дверей.
Сюзен відчула, що відвідувачі повертаються до власних справ. Дивовижно, як легко в «Бірсі» викрутитися з неприємностей.
Ігор опустив склянку й поглянув на вікно. Для корчми, в якій темрява відігравала не останню роль, воно було досить великим, але, звісно, деякі клієнти прибували повітряним шляхом.
Тепер у нього щось стукало.
Ігор подався до вікна й відчинив його.
Сюзен придивилася.
— О, ні...
Смерть Щурів застрибнув на барну стійку, за ним до приміщення залетів крук.
— ПИСК И-ИСК! И-ИСК! ПИСК ІСК «ХІСК» ПИ...
— Щезни, — холодно сказала Сюзен. — Мені нецікаво. Ви просто плід моєї уяви.
Крук вмостився на чаші за стійкою і сказав:
— Прекрасно.
— ПИСК!
— Що це? — поцікавився крук, зішкрібаючи щось із кінчика дзьоба. — Цибуля? Гидота!
— Послухайте, ви двоє, зникніть звідси, — попросила Сюзен.
— Щур каже, що твій дідусь зійшов із розуму, — сказав крук. — Каже, що він прикидається Батьком Вепром.
— Слухай, я просто не... Що?
— Червоний плащ, довга борода...
— ХІСК! ХІСК! ХІСК!
— ...Знай повторює «Хо-хо-хо», роз’їжджаючи у великих санях, запряжених чотирма свинями, та й таке...
— Свині? Що сталося з Хропунцем?
— Поняття не маю. Звісно, може статися що завгодно, я щойно говорив про це щуру...
Сюзен затулила вуха руками, більше заради театрального ефекту, ніж для того, щоб заглушити подальші репліки.
— Я не хочу це знати! У мене немає діда!
Їй доводилося притримуватися цього факту.
Смерть Щурів довго щось пищав.
— Він каже, що ти маєш його пам’ятати, він високий, доволі худий, носить зі собою косу...
— Зникни звідси! І забирай... щура з собою!
Вона дико замахала рукою і, до свого жаху й сорому, штовхнула маленький скелет у каптурі прямо в попільницю.
— ИСК?
Крук схопив щура за каптур і спробував відтягнути вбік, але крихітний скелетик потряс косою в кулаці.
— ИСК ІСК ИСК ПИСК!
— Він каже, що зі щуром сперечатися не варто, — зауважив крук.
Він замиготів крилами, і обоє щезли.
Ігор зачинив вікно, ніяк не прокоментувавши побачене.
— Вони несправжні, — поспішно сказала Сюзен. — Ну, цей... крук, мабуть, справжній, але він зв’язався з цим щуром...
— Із тим, який несправжній, — вловив Ігор.
— Саме так! — із вдячністю сказала Сюзен. — Мабуть, ти нічого й не бачив.
— Ага, — сказав Ігор. — Нічогісінько.
— І так... скільки я тобі винна? — запитала Сюзен. Ігор порахував на пальцях.
— З вас долар за напої, — сказав він, — і п’ять пенсів, оскільки крук, якого тут не було, склював солоні огірки.
Було це напередодні Вепроночі.
У новій ванній Модо витер руки об ганчірку і з гордістю поглянув на результат своєї праці. Його осліпило блиском порцеляни, при світлі лампи засяяли навіть мідь і латунь.
Його трохи турбувало те, що він не міг усе перевірити, але пан Ридикуль сказав: «От скористаюся нею, то й перевірю». Модо ж ніколи не сперечався з Панами, як він їх величав. Він знав, що всі вони знали набагато більше, ніж він сам, і його це цілком влаштовувало. Він не втручався в тканину часу й простору, а вони не лізли в його теплиці. На його думку, це було партнерство.
Особливу увагу він приділив підлозі, слідуючи вказівкам пана Ридикуля.
— Ґном Бородавко, — буркнув він під ніс, востаннє протираючи умивальник. — Ач яка уява у цих Панів...
Далеко звідси, ніким не почутий, пролунав слабкий звук — наче дзеленькнули маленькі срібні дзвіночки.
Дзинь-дзилинь-дзень-дзелень...
Хтось зненацька звалився в снігову кучугуру й скрикнув:
— Дідька лисого!
Не найкращі перші слова, погоджуєтеся?
Високо в небі крізь простір і час неслися сани, не зважаючи на нове й дещо роздратоване життя, яке продовжувало обтрушуватися від снігу.
— ЦЯ БОРОДА МЕНІ ТРОХИ ЗАВАЖАЄ, — зауважив Смерть.
— Навіщо вам борода? — поцікавився голос з-за мішків. — Ви ж самі казали, що люди бачать те, що вони хочуть побачити.
— АЛЕ НЕ ДІТИ. НАЙЧАСТІШЕ ВОНИ БАЧАТЬ ТЕ, ЩО ІСНУЄ НАСПРАВДІ.
— Принаймні вона направляє думки в потрібне русло. Вводить у роль, певним чином.
— АЛЕ СПУСКАТИСЯ ЧЕРЕЗ ДИМОХІД? ЯКИЙ У ЦЬОМУ СЕНС? Я Ж МОЖУ ПРОСТО ПРОЙТИ КРІЗЬ СТІНУ.
— Проходити крізь стіни — не дуже правильно, — сказав голос з-за мішків.
— ДЛЯ МЕНЕ ПРАВИЛЬНО.
— Але за правилом повинен бути димар. Те саме стосується й бороди.
З купи мішків висунулася голова. Схоже, вона належала найстарішому, найнеприємнішому ельфові у Всесвіті. Той факт, що на ній був веселий зелений капелюшок із дзвіночком, нічим не покращував ситуацію.
Він помахав зморщеною рукою, повною листів, більшість з яких була написана пастеллю на кольоровому папері, нерідко з кроликами чи плюшевими ведмедиками.
— Гадаєте, маленькі негідники писали б комусь, хто проходить крізь стіни? — поцікавився він. — Не хочу образити, але над «Хо-хо-хо» теж варто попрацювати.
— ХО. ХО. ХО.
— Ні-ні-ні! — скрикнув Альберт. — Потрібно вкласти в цей вигук трохи життя, пане, без образ. Це має бути голосний, заразний сміх. Потрібно... потрібно сказати це так, ніби ви цюняєте справжнім бренді й випорожнюєтеся сливовим пудингом, пане, пробачте мою хапонську.
— ЗВІДКИ ТОБІ ЦЕ ВСЕ ВІДОМО?
— Колись я був маленький, пане. Кожного року як слухняний хлопчик вішав свою панчоху. Щоб отримати купу подарунків. Але в ті дні це переважно були сосиски та кров’янка, якщо тобі щастило. І там завжди був льодяник у формі свинки. Вепроніч вважалася невдалою, якщо перед тим ти не нажерся, як свиня, пане.
Смерть подивився на мішки.
Дивний, але очевидний факт: із мішків іграшок, які приносив Батько Вепр, завжди стирчав плюшевий ведмедик, іграшковий солдат у різнокольоровій формі, яка б засліпила очі навіть на дискотеці, барабан і червоно-білий льодяник — незалежно від того, що було в них насправді. Справжній вміст завжди справляв ефект «вирви-око» і коштував 5.99 долара.
Смерть заглянув в один чи два мішки. Там віднайшлася фігурка Справжнього Аґатійського Ніндзі зі Страшенно-Смертельною Хваткою і Капітана Моркви Універсального Вартового з повним
