Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд
Келен привітала представника Теріо з Хергеборга і запросила в крихітний будиночок. Представника супроводжував невеликий ескорт, що залишився чекати зовні. Хергеборг — маленька країна. І їх внесок у війну полягав у поставках єдиної вироблюваної ними продукції — вовни. Келен же хотіла людей.
Представник Теріо, опустившись на коліно перед Матір'ю-сповідницею, удостоївся офіційного привітання. Потім він піднявся нарешті, відкинув капюшон і радісно заусміхався.
— Мати-сповідниця, радий бачити вас у доброму здоров'ї! — Келен щиро посміхнулася у відповідь.
— І я вас також, представник Теріо. Сідайте-но ближче до вогню, погрійтеся.
Підійшовши до кам'яного вогнища, він зняв рукавички і простягнув руки до вогню, похилившись до блискучого руків'я, що визирало у Келен над плечем. А потім вгледів стоячу на камінній дошці «Сильну духом». І зачаровано задивився на неї, як і всі, хто бачив горду фігурку.
— Ми чули про полонення Магістра Рала, — нарешті промовив він. — Нічого про нього не чути? — Келен похитала головою.
— Ми знаємо, що шкоди йому поки що не заподіяли, але це все. Я знаю мого чоловіка. Він сильний чоловік. І впевнена, що він знайде спосіб повернутися до нас на допомогу.
Хергеборгець кивнув, уважно слухаючи її слова.
Стояча біля столу Кара при нагадуванні про Магістра Рала похмуро покатала в руці ейдж. По блиску блакитних очей Морд-Сіт і по тому, як вона недбало випустила ейдж, який знову повис на короткому ланцюжку в неї на зап'ясті, Келен зрозуміла, що цей червоний стержень, пов'язаний чарівництвом з нині сущим Магістром Ралом, все ще обпікає своєю силою. А раз він діє, то Річард живий. І це все, що їм відомо.
Теріо розстебнув товстий плащ.
— Як йдуть військові дії? Всі з тривогою чекають відомостей.
— Наскільки нам вдалося з'ясувати, ми зуміли перебити більше ста тисяч імперців.
Хергеборгець ахнув. Така цифра здавалася просто астрономічною для жителя такої крихітної країни, як Хергеборг.
— Ну, значить, вони зазнали поразки. Вони втекли назад в Старий світ?
Замість того щоб подивитися йому в очі, Келен вивчала згораючі у вогнищі поліна.
— Боюся, що ці втрати — суща дурниця для Імперського Ордена. Ми скоротили їх чисельність, але й тільки. Їх залишилися в десять разів більше, ніж загиблих. Вони як і раніше небезпечні і стоять в тижневому переході звідси.
Келен підняла погляд: посланець був явно ошелешений, він ніяк не міг уявити собі таку кількість людей.
— Добрі духи… — Прошепотів він. — До нас доходили чутки, але дізнатися, що все насправді так… — Він потряс головою. — Та як взагалі можливо перемогти такого ворога?
— Якщо мені не зраджує пам'ять, кілька років тому ви були в Ейдіндрілі, щоб поговорити з Радою, і у вас після урочистої вечері виникли деякі проблеми. Той здоровенний представник з Кельтона — забула, як його звали, — розперезався, погано відгукнувся про вашу маленьку країну. І вас якось обізвав. Пригадуєте той вечір? Як він вас обізвав?
Очі представника Теріо блиснули.
— Хиляк, — посміхнувся він.
— Хиляк. Точно. Гадаю, він так сказав, бо вважав, що раз він вдвічі більші вас, то й дужче. Пам'ятається, для вас очистили стіл і ви вдвох почали боротися на руках.
— А, ну тоді я був куди молодший, до того ж випив кілька келихів вина…
— Ви перемогли.
— Не силою, — м'яко розсміявся Терио. — Його занапастило нахабство. Можливо, я був розумніший і швидший — тільки й усього.
— Ви перемогли, і це головне. І ці сто тисяч імперців мертві, незважаючи на те що перевершували нас по чисельності. Посмішка сповзла з його обличчя.
— Натяк зрозумілий. Думаю, Імперському Ордену самий час змитися, поки у них ще залишилися люди. Я пам'ятаю, як ті п'ять тисяч галейських новобранців з вами на чолі розбили в пух і прах п'ятидесятитисячну армію. — Він провів рукою по грубо витесаній камінній дошці. — Але, як би там не було, я розумію, до чого ви хилите. Коли маєш справу з більш сильним противником, використовуй свої мізки.
— Мені потрібна ваша допомога, — сказала йому Келен. Він відвів погляд.
— Все, що завгодно, Мати-сповідники. Все, що в моїй владі.
Нахилившись, Келен сунула в вогонь чергове поліно.
— Нам потрібні вовняні плащі з капюшонами. Теріо роздумував недовго.
— Просто скажіть, скільки потрібно, і я про це подбаю. Упевнений, це цілком здійсненно.
— Знадобиться як мінімум сто тисяч. Стільки у нас зараз тут людей. Ми очікуємо підкріплення в будь-який момент, так що якщо ви зможете додати до цієї цифри ще половину, то надасте вельми значне сприяння в боротьбі з Орденом.
Поки він займався уявними розрахунками, Келен поправила кочергою поліно.
— Я розумію, що моє прохання непросте. Він почухав потилицю.
— Вам зовсім не потрібно вислуховувати сентенції, наскільки важко буде здійснити ваше прохання, адже це не допоможе вам перемогти. Так що давайте обмежимося тим, що я просто скажу, що ви їх отримаєте.
Слово представника Теріо було надійним, як скеля. І дорожче золота. Келен встала, повернулася до нього обличчям.
— І я хочу, щоб вони були зроблені з вибіленої вовни.
— Вибіленої? — Помітно здивувався посланець.
— Нам потрібно бути хитрими, як ви вже зрозуміли. Імперський Орден прийшов з далеких південних земель. Річард якось раз бував там і розповідав мені, що клімат там, в Старому світі, сильно відрізняється від нашого. Їх зими — не те що наші. Якщо я не