Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

І тут же з тривогою зміркувала, що супротивник куди ближче, ніж вона розраховувала. Смолоскипи які несли з собою імперці, щоб підпалювати все, що горить, здавалися місячною доріжкою в океані. На горизонті виблискуюча в місячному світлі сталь озброєння зливалася в одну лінію, за якою Келен мало не очікувала побачити вітрила.

Перші ряди, коливаючись, виблискуючи щитами і списами, вже ось-ось підійдуть впритул. Келен встромила шпору у бік коня, їй потрібно забрати трохи правіше, щоб збільшити відстань від людської стіни, що насувалася. Потім вона пришпорила жеребця, змушуючи скакати швидше.

І тут тільки усвідомила — коли мимо полетіли стріли і списи вп'ялися в землю чи не перед самим носом, — що у світлі вогню чарівника супротивник теж її бачить.

Куля вогню чарівника, висвітивши її і противника, полетіла у темряву, залишивши Келен в темряві і освітлюючи десятки тисяч ворожих солдатів далі. Нарешті вдалині, позаду передових полчищ, вогненна куля обрушилася на землю посеред кавалерійських частин. Кавалерію часто тримали позаду, напоготові, щоб кинути в прорив, як тільки піхота зімне перші ряди д'харіанців. Далекі передсмертні крики піднеслися в нічне небо.

Від поножей Келен відскочила стріла. Ще кілька просвистіли мимо. Одна врізалася в сідло прямо у неї під животом, коли вона пригнулась до шиї скачучого галопом коня. Схоже, цим гадам достатньо навіть місячного світла, щоб бачити їх з Верною, коли вони проносяться мимо.

— Чому вони не осліпли? — Крикнула Келен через плече.

Вона бачила хмару, що висить у них з Верною за спиною. Хмара практично не відрізнялося від снігу, злітаючого під копит коня. Келен бачила, що Верна розпорошує скло в напрямку ворожих солдатів більш-менш рівною цівкою. Та й Кара тут вже проскакала — а ніяких ознак впливу скла поки не помічалося.

— Треба трохи часу, щоб воно подіяло, — промовила Верна Келен у вухо. — Нехай поморгають трошки.

Прямо в них за спиною просвистів черговий вогонь. Вогненні крапельки впали в сніг, сичачи, як дощ на гарячих каменях. Схрапнувши, жеребець в паніці рвонув вперед. Притулившись до шиї коня, Келен ласкаво його погладила, заспокоюючи, нагадуючи, що він не один.

Проносячись мимо ворожих військ, Келен поглядала на солдатів, які насувалася. І помітила, що ті практично не моргають. Розпалені передчуттям битви, вони йшли, широко розплющивши очі.

Вогонь чарівника, який так налякав жеребця, вибухнув десь в лавах супротивника. Рідке полум'я залило багато солдатів, викликавши страшні крики. Коли палаючі солдати падали на сусідів, вогонь переходив і на тих теж. Навколо вогню утворилася звалище, лінії наступаючих ламалися. Напираючі ззаду імперці йшли по своїх, в свою чергу спотикаючись і падаючи.

Ще одна куля вогню чарівника вибухнула, розпліскуючи навколо себе полум'я, як воду з прорваної греблі. Вибух був таким потужним, що вогняний вал змів солдат геть. Річка вогню забирала їх із собою.

З боку супротивника, попереду Келен, вирвався величезний сніп вогню і понісся до д'харіанських рядів. Миттєво маленька кулька синього полум'я вилетіла зліва від неї і зіткнулася в повітрі з величезною вогненною жовтою сферою. На Келен обрушився вогненний дощ. Охнувши, Келен рвонула поводи вліво, коли здоровенний вогняний шматок гепнувся на землю просто перед ними, розкидаючи на всі боки вогонь.

Вони ледве-ледве ухилилися від полум'я, але тепер опинилися в небезпечній близькості від ворожих позицій. Келен навіть могла прочитати по губах імперців брудні лайки. Вона рвонула панікуючого жеребця вправо. Той повернувся, але недостатньо, щоб ухилитися від лінії імперців, що насувалася.

На солдатів сипалися і вогонь, і земля. Кінь мчав, одурівши від жаху, занадто наляканий, щоб слухатися команд Келен. Запах горілої шкіри лише підхльоснув його паніку. Опустивши погляд, вона побачила, що шматочок вогню чарівника горить на шкіряному доспіху, що захищає її стегно. Маленький, але запеклий вогник колихався на вітрі. Вона побоялася скинути блискаючу краплю — вогонь чарівника міг перейти на руку. Келен боялася думати, що станеться, коли вогонь нарешті пропалить шкіряний обладунок. Що ж, коли це станеться, їй доведеться перетерпіти біль. Вибору у неї все одно немає.

Верна не знала, що відбувається. Вона сиділа впівоберта, продовжуючи розпорошувати скло. Келен бачила шлейф скляного пилу, що розвівався за ними. Довгий шлейф звивався, вітерець зносив його в бік ворога, несучи за передні ряди, туди, далі, і зникав у темряві. Позаду факели імперців висвітлювали скляну хмару, що змішаласяся зі снігом, піднятим з промерзлої землі.

По крупу коня ковзнула стріла і зникла в темряві. Група імперців, побачивши наближення Келен, стрімголов кинулася їй напереріз. Келен рвонула вудила, намагаючись змусити могутнього жеребця повернути праворуч. Але охоплений панікою кінь мчав уперед. Келен відчула повну безпорадність, відчайдушно намагаючись повернути коня. Марно. Вони мчали прямо на стіну імперських солдатів.

— Ми занадто близько! — Прокричала їй на вухо Верна. Але Келен була дуже зайнята, щоб відповісти. Її права рука тремтіла від напруження, вона з усієї сили натягувала привід, намагаючись повернути голову жеребця направо, але кінь закусив вудила і був куди сильніше її. По шиї Келен струменів піт. Вона з силою встромила праву шпору в бік коня, щоб змусити повернути. Імперці перед нею взяли мечі і списи напоготів. Битися — це одне, а не володіти ситуацією і просто дивитися, як насувається смерть, — зовсім інше.

— Келен! Що ти робиш?!

Загнав шпору прямо в черево біля задньої правої ноги, Келен як і раніше намагалася повернути жеребця. Але цього було мало. Вона не могла з ним впоратися. Ворог здавався стрімко летячим назустріч наїженим дикобразом.

Буквально за три кроки від імперців жеребець опустив голову.

— Гарний хлопчик! — Заволала Келен.

Може, йому вдасться про минути списи. Келен підвелася в стременах і нахилилася вперед, випрямивши спину. І відпустила повідки. Продовжуючи направляти його ногами, вона надала коню повну свободу маневру.

Вона не знала, чи вийде у них, враховуючи додатковий вантаж