Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич

Веда очікувала, що перенесеться тієї ж миті, але нічого  такого не відбулося. Час чи то завмер, чи то зовсім зник, і скоро сил терпіти не залишилося, нестерпно захотілося наповнити груди  повітрям. Думки розбурхано металися. Що ж робити?  Спливти на поверхню? Але Ажей попередив... Що ж робити?

Віра у власні сили  спалахнула яскраво, як блискавка  і  перемогла інстинкт самозбереження.  Будь що буде! 

Веда відкрила рот, слухняно впускаючи всередину крижану воду.  Різкий біль розірвав груди, свідомість затьмарилася; у темних хвилях утворився стрімкий вир зі сріблясто мерехтливою діркою в центрі, куди Веду потягнуло зі страшною, непереборною силою. Свідомість то спалахувала ясно, то знову безвольно згасала, але серце продовжувало битися рівно; його болісне відлуння розносилося по в'язкому тунелю, крізь який вона летіла. 

Кров текла з носа і з рота, глухий, шалений біль дедалі міцнішими мотузками стискав її тіло,  роздирав зсередини, встромлявся ззовні… Здавалося, що немає у світі жодного місця, вільного від цього болю. 

Веда несамовито закричала, але крик вилетів з її рота потоком безмовного, чорного диму. Той дим  метнувся простором і перетворився на пронизливий регіт.

Потім вона випала з того жахливого тунелю й звалилася кудись у темряву, де в одну мить усе згинуло:  і біль, і страх…