Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич

– Бачиш те каміння? Цей кордон. Далі починаються безлюдні землі.

Веда придивилася, куди вказував Ажей – там невиразно чорніло нагромадження валунів; вона ще раз розглянула непривабливі, що простяглися наскільки вистачало очей, пустельні околиці, подерті сірим серпанком і запитала стривожено:

– А перехід дуже важкий?

– Тобі доведеться постаратися, щоби відкрити портал. Заразом і силу свою випробуєш.

– А як  не вийде?

– Скоро дізнаємось! Ідемо.

Стежка була присипана дрібними камінцями, які ковзали під ногами. Веда і Ажей  спустилися  тією стежкою  і пішли повз низькі, обгризені кущі, що стирчали з сухої землі.

По той бік валунів виявився широкий неглибокий колодязь без води, обкладений камінням.

Невелика ящірка, тьмяно блиснувши лусчастою шкірою, вискочила з-під ніг і миттєво  зникла в темряві.

Веда здригнулася мимоволі, надто похмурим, надто безнадійним був навколишній світ, а запах передсвітанного повітря: сухий, пильний  та колючий –  лише додавав йому приреченості.

– І що тепер? – спершись долонями об кам'яну огорожу, вона зазирнула в колодязь, вивчаючи дно із залишками якоїсь сухої трави та звивистими, схожими на застиглі почорнілі блискавки, тріщинами.

– Ти маєш наповнити його водою, – відповів Ажей, – створити водний портал.

– Нічого собі  забавка! Як? –  скривившись, запитала Веда.

– Річка близько… приклич воду.

– Стривай! – пригадуючи щось, вигукнула вона. – Щось подібне я робила у драконів, виростила із землі квітку, ромашку… вона мені була потрібна…

– Ось і уяви, що тобі потрібна вода.

– Звідси чи звідти? – Вона невпевнено вказала на дно колодязя.

– Звідти… Допомогти спуститись?

– Сама! –  несподівано розізлилась Веда і рішуче зістрибнула вниз, на тверду землю.

Зістрибнула невдало, підвернула ногу, але сцепила зуби і навіть виду не подала.

– І як це відбуватиметься?

– Вода має покрити тебе з головою. Тому у будь якому випадку  залишайся спокійною, тобі нічого не загрожує. Якщо  не дозволиш порталу відкритися  зараз,  то вдруге буде набагато важче, – відповів Ажей.

– А як я повернусь?

– Портал працює так, що ти не зможеш залишити місце, в яке потрапиш, а коли вийде час, тебе викине назад. Але тобі краще в той  момент теж опинитись у воді – буде не так болісно…

– Не дуже привабливо звучить… Душ підійде?

– Цілком.

– Скільки в мене часу?

–  Небагато. Ти зрозумієш… Отож, починай!

Веда села посеред колодязя і  схрестила ноги. Спершу вона зосередилася, налаштовуючи тіло і розум на потрібну хвилю, потім розслабилася і почала візуалізувати потоки підземної течії: як вода, спінюючись, просочується крізь тріщини у землі  і виривається на поверхню. 

Від напруги навіть у скронях застукало. Але все виявилося марним,   довкола, як і раніше, панувала тиша та порожнеча..

Веда розплющила очі і безпорадно подивилася на Ажея.

– Не виходить.

– Ти сумніваєшся, а це – погано. Хочеш поїхати звідси ні з чим? – спитав він, дивлячись на неї зверху.

– Не хочу!

– Тоді шукай джерело.

– Легше сказати, чим… – пробурмотіла вона,  повела затерплими  плечима і знову зімкнула повіки, намагаючись поєднати свій невеликий досвід із и своїми жалюгідним можливостями.

Зачіпка незабаром знайшлася. Веда  згадала, як шукала в непроглядній темряві двері і сповільнила глибину і частоту дихання; у вухах неприємно зашуміло, знайомий тягар стиснув груди, тривожні думки почали блідніти, потім зовсім стерлися.  

Тоді Веда знову уявила собі, як могутні потоки підземної води прориваються назовні з надр сухої землі: гарячі, каламутні, вируючі.

Гострим болем проткнуло потилицю. Здавалося, що вся кров, що біжить по венах, миттю спрямувала до горла, і в роті виник сильний металевий присмак. 

Навалилися нудота і  запаморочення, але Веда, пересиливши себе, продовжувала ясно візуалізувати бурхливі потоки води, що виривалися з-під землі. 

Її раптом різко занудило і вирвало кров'ю – тієї ж миті з тріщин у землі почала просочуватися каламутна, але не гаряча, як вона уявляла, а крижана вода.

– Не зупиняйся, – почула крізь біль і шум у вухах голос Ажея, – Стихії не прокидаються без мук… чітко уяви місце, в яке бажаєш потрапити…

Місце, у яке бажаєш потрапити... Бажане місце... Найбажаніше місце... Веда, долаючи  шалений біль  і якийсь панічний, первісний жах, що піднімався з глибин душі, почала до найдрібніших подробиць створювати обстановку  Гнатової квартири.

Вода нестримно прибувала і скоро дійшла до підборіддя. 

Веда, пам'ятаючи про застереження, продовжувала струнко, ледве дихаючи, сидіти на місці – серце її билося голосно і надривно, а тіло, зціплене крижаним холодом, тримтіло, наче в лихоманці. Вона жадібно, глибоко вдихнула востаннє і затримала повітря; вода, торкнувшись її носа і губ, зімкнулася над головою...