Ім’я вітру - Патрік Ротфусс
— Гаразд, — жваво заговорив Ректор. — До початку вступних іспитів у нас десять хвилин. Мені не хочеться відставати від розкладу, тож я не буду з цим тягнути. — Він оглянув решту майстрів, і всі вони йому закивали. — Ре’ларе Емброузе, висловіть свої претензії. У вас є одна хвилина.
— Примірник тексту пісні просто перед вами, — з жаром заговорив Емброуз. — Вона наклепницька. Вона паплюжить моє добре ім’я. Це ганебна поведінка для члена Аркануму. — Він ковтнув, зціпивши зуби. — Ось і все.
Ректор повернувся до мене.
— Маєте що сказати на свій захист?
— Вона була нетактовною, Ректоре, але я не сподівався, що вона пошириться. Власне, я заспівав її лише один раз.
— Резонно. — Ректор опустив погляд на папірець, який лежав перед ним. Прокашлявся. — Ре’ларе Емброузе, ви — віслюк?
Емброуз напружився.
— Ні, пане, — заперечив він.
— Чи маєте ви, — він прокашлявся й зачитав просто з аркуша, — «прутень, як трутень»?
Дехто з майстрів ледве стримав усмішку. Елодін усміхнувся не криючись.
Емброуз зашарівся.
— Ні, пане.
— Тоді я, на жаль, не бачу проблеми, — лаконічно підсумував Ректор і поклав папірець на стіл. — Я пропоную замінити звинувачення в неналежній поведінці звинуваченням у недостойному хуліганстві.
— Підтримую, — сказав Кілвін.
— Усі за? — руки підняли всі, крім Гемма та Брандера. — Пропозицію прийнято. Встановлюється така міра покарання: офіційний лист-вибачення на адресу…
— Ради Бога, Артуре, — втрутився Гемм. — Хай лист принаймні буде публічним.
Ректор зиркнув на Гемма, а тоді знизав плечима.
— …офіційний лист-вибачення в публічному доступі до початку осіннього семестру. Усі за? — Усі підняли руки. — Пропозицію прийнято.
Ректор нахилився вперед, спершись на лікті, і поглянув згори вниз на Емброуза.
— Ре’ларе Емброузе, надалі раджу вам утриматися від марнування нашого часу через неправдиві звинувачення.
Я відчув, як Емброуз аж пашить гнівом. Це було все одно що стояти біля вогню.
— Так, пане.
Не встиг я відчути якесь самовдоволення, як Ректор повернувся до мене.
— А вам, е’ліре Квоуте, раджу надалі сумлінніше дотримуватися норм етикету.
Його сувору настанову дещо зіпсувало те, що Елодін поруч з ним уже почав весело мугикати мелодію «Осел, осел».
Я опустив очі, намагаючись стримати усмішку.
— Так, пане.
— Ви вільні.
Емброуз розвернувся й кинувся геть, але перш ніж він вийшов за двері, Елодін заспівав:
Ось віслюк іде — і породу видно в нім!
За мідяк будь-кого на собі катає він!
Думка про те, щоб написати публічне вибачення, була мені осоружна. Але, як то кажуть, щасливе життя — найкраща помста. Тож я вирішив ігнорувати Емброуза й насолоджуватися своїм новим, розкішним життям у «Коні й четвірці».
Але мститися в мене вийшло лише два дні. На третій день у «Коня й четвірки» з’явився новий власник. На зміну низенькому веселому Кеверіну прийшов високий худий чолов’яга, який повідомив мене, що потреби в моїх послугах більше немає. Мені наказали звільнити свої апартаменти до настання ночі.
Це дратувало, але я знав щонайменше чотири чи п’ять шинків аналогічної якості з цього боку річки, які дуже зраділи б можливості винайняти музиканта зі свиріллю таланту.
Але шинкар із «Куща гостролисту» відмовився зі мною розмовляти. «Біла олениця» та «Вінець королеви» були задоволені тими музикантами, які вже в них були. У «Золотому поні» я прочекав більше години, поки не зрозумів, що мене ґречно ігнорують. Коли мені відмовили в «Королівському дубі», я вже кипів від люті.
Це Емброуз постарався. Я не знав, як це йому вдалося, проте я знав, що це був він. Можливо, роздав хабарів або пустив чутку, нібито будь-який шинок, який візьме на роботу певного рудоволосого музиканта, втратить чимало заможних шляхетних клієнтів.
Тож я почав ходити іншими шинками на цьому боці річки. Дорогі шинки мені вже відмовили, але пристойних закладів ще залишалося багато. За наступні кілька годин я зазирнув до «Спочинку пастуха», «Кабанячої голови», «Собаки в стіні», шинку «Стовпи» і «Табарда». Емброуз попрацював дуже ретельно: мною не зацікавився жоден з них.
Коли я навідався до шинку «В Анкера», уже настав ранній вечір, і тоді я йшов далі лише з чистісінької злості. Я був рішучо налаштований звернутися до кожного шинку на цьому боці річки, перш ніж знову почати платити за ліжко та розписку на їжу.
Коли я прийшов до шинку, сам Анкер, видершись на драбину, закріплював цвяхами довгу кедрову дошку з обшивки стіни. Коли я встав біля драбини, він опустив на мене погляд.
— То це ти — той самий хлопака, — промовив він.
— Прошу? — спантеличено перепитав я.
— Тут один хлоп заходив і сказав мені, шо я, як візьму на роботу рудоволосого хлопчину, наживу собі достобіса неприємностей. — Він кивнув на мою лютню. — Певно, йшлося про тебе.
— Ну, тоді, — сказав я, регулюючи лямку футляра для лютні в себе на плечі, — не марнуватиму ваш час.
— Ти його ще не марнуєш, — заявив він, спустившись із драбини, і витер руки об сорочку. — Цьому закладу не завадило б трохи музики.
Я пильно глянув на нього.
— А хіба ви не збентежені?
Він сплюнув.
— Ці кляті малі ґедзі думають, ніби за гроші можуть хоч сонце з неба дістати, еге ж?
— Конкретно цей міг би собі це дозволити, — похмуро сказав я. — І місяць теж, якби він захотів собі весь комплект, щоб підставляти під книжки.
Він насмішкувато пирхнув.
— Ні хріна він мені зробити не може. Я таких не обслуговую, тож він не може розлякати мені клієнтів. А я володію цим закладом сам-один, тож він не може купити його й звільнити мене, як бідолашного старого Кеверіна…
— Хтось купив «Коня й четвірку»?
Анкер задумливо на мене глянув.
— А ти шо, не в курсі?
Я неквапливо хитнув головою, потихеньку перетравлюючи цю звістку. Емброуз купив «Коня й четвірку» просто для того, щоб насолити мені, позбавивши мене роботи. Ні, він для цього надто розумний. Він, мабуть, позичив гроші якомусь приятелеві й видав це за комерційну операцію.
Скільки він коштував? Тисячу талантів? П’ять тисяч? Я й гадки не мав, яку вартість має такий шинок, як «Кінь і четвірка». Ще більше непокоїло те, наскільки швидко він із цим упорався.
Завдяки цьому я зміг чітко все оцінити. Я вже знав, що Емброуз багатий, але, чесно кажучи, порівняно зі мною, багатими були всі. Я ніколи не замислювався про те, наскільки він заможний або як він може використати це проти мене. Я на власному досвіді бачив, який вплив може мати первісток