Альянс. Трилогія Палімпсест. Книга 2 - Ярина Каторож
— Але ж...
— Прошу, Анно, не переривай мене. Я не зможу закінчити, — Злата взяла мене за руку й виступила з тіні. Та вже було байдуже — за вікном стемніло, а в мене в кімнаті не горіло й свічки. Пальці Златодари були крижаними.
Я накрила її руку вільною і стиснула.
— Часом, звичайно ж, Шукачі, як і інші люди, знаходять собі пару. Найбільш поширений варіант — це союз із кимось звичайним, хто завжди чекатиме твого повернення, поїде з дітьми далі від кордону, коли вони з’являться. Шлюб із Шукачем, я гадаю, дуже сильно нагадує шлюб із митцем. Але бувають винятки. Такі, як Ждан та Крилана. Їх по черзі обирали Головними Радниками аж шість разів, коли вони були разом. Пара просто досконала — в бою, в стосунках, в своїй пристрасті. В них народились діти, з двома ти знайома — з Либіддю та Тиграном, звісно ж. І старший син — надія, гордість, улюбленець батька й матері — пішов їх шляхом. Розпочав навчатись на Шукача. Ну, а ще в Павутинні жила-була одна дівчина. Норовлива, вперта, наділена здібностями, які, як вважала, були її благословенням, дозволяли вважати себе кращою за інших.
— Ти.
— Я. Донька радниці Біляни й видатного мисливця Томи. Учениця всіма шанованої Волі. Найкраща подруга Тиграна, яка одного дня, десь на шістнадцятому році життя, усвідомила, що дружба раптом перестала бути такою, як раніше. Усвідомила, що закохалась. І так вперто думала, що це обов’язково взаємно, або буде взаємним, варто мені захотіти, що обрала шлях, не даючи можливості подивитись на обхідні стежки. Знаєш, тут, в Колісії, завтра буде свято Відродження. Воно — циркутське. Знаменує перехід від часу, коли земля спала й набиралась сил, до того, коли вона починає давати плоди. Бачиш, усе розквітає. І скоро таки з’являться перші ягоди. В Белаті вони вже з’явились, але тут — холодніше. Але такі свята виникають у багатьох народів, якщо не у всіх. Ми можемо мати різні здобутки й перемоги у битвах, війнах, різних героїв, та тільки ритм природи для усіх — один. Як і ритм життя. Наше свято зветься Стожарів день. Ти ж читала про нього, я знаю, що читала, хоча й Воля могла розповідати. В цей день відбуваються гуляння довкола вогнищ, далеко в горах Дикого краю. Молодь йде туди понад тиждень, бо ж близько до кордону дим може привернути зайву увагу. Цей похід завжди такий захопливий. А очікуваний день та ніч за ним знаменують початок всього нового. Зазвичай в Стожарів день виконують особливий ритуальний танець, до якого можуть запрошувати як хлопці дівчат, так і дівчата хлопців. Таке запрошення — це освідчення. І коли ти приймаєш його, то даєш відповідь. Згоду на стосунки. Якщо приймаєш його три роки поспіль від однієї й тієї ж людини — святкується весілля. Це такий... випробний термін. І... — Златин голос урвався.
— Ти запросила його.
— Так. І ще ніколи не бачила його таким здивованим, як тоді. Тигран відмовив.
— Але який стосунок до цього мають його батьки?
— Я ж була ученицею Волі. Разом із нею ми робили багато дивовижних справ. А ще... часом ми обирали, коли котрась пара Шукачів має йти у вилазку, хто саме це буде і куди. Торкались струн у повітрі. Слухали, що вони шепочуть. Виконували різні замовляння, які Стожарам не потрібні, але таким, як ми, хто наділений лишень краплинами сили, необхідні. Та інколи навіть ми помиляємось.
Златодара замовкла і досить довго дивилась у вікно на вогні міста. В кімнаті було темно, хоч в око стрель, і я бачила лишень красиві контури її обличчя в слабкому сяйві, що проникало з вулиці. А ще — блискучі очі.
— Я почувалася знехтуваною і приниженою. Так багато хлопців загравали зі мною. І в той клятий Стожарів день, після Тигранової відмови, намагались запросити потанцювати... аж доки в одного не посивіло від мого погляду волосся. Чому не втекла тоді? Варто було. Але... я була розлюченою. Не хотіла показувати свою слабкість і біль, тому не зникла зі свята одразу ж. Той нещасний... більше жоден чоловік до мене не підходив з подібними намірами. Тільки Тигран. Згодом. Він намагався помиритись. Пояснити, що просто не... не відчуває того ж. Не прагнув давати зайвих обіцянок. Я не хотіла розмовляти з ним і мовчанка тривала до наступної зими. Холодної, лютої. Під час якої почалась якась епідемія в іншому місці, в тому, де мешкають діти. Воля з кількома Шукачами, попри негоду і страшні замети, подалась туди. Їх не було кілька тижнів. З їжею були