Українська література » Фентезі » Альянс. Трилогія Палімпсест. Книга 2 - Ярина Каторож

Альянс. Трилогія Палімпсест. Книга 2 - Ярина Каторож

Читаємо онлайн Альянс. Трилогія Палімпсест. Книга 2 - Ярина Каторож

— Вітаємо шановних гостей! — промовив Благодар, виступаючи з нашого строю. — Тих, з ким давно знайомі, — кивнув він Чернину й Найдені, — та нових друзів.

Ну, з дружбою він, схоже, поспішив, але усі Величні поштиво схилили голови, увінчані коронами, а тоді спішились.

Чернин першим підійшов до Благодара й вони потиснули одне одному руки. Я побачив, як старий Величний всміхається — привітно, хоча й не надто радісно.

— Двадцять років не бачились, Стожаре, двадцять років. А в тебе хоч би якась нова зморщечка з’явилась, чи що.

— Мені здається, що ні Стожари, ні Величні не надто переймаються такими речами, чи не так?

— Визнаю, тут ти правий.

— Що ж, шановні гості, дозвольте представити Вам моїх побратимів. — Благодар широким жестом вказав на інших Стожарів. — Це — Милана, Всеслава, Яртура, Ратмир та Чорногір. Мене звуть Благодаром, — кивнув він молодшим Величним, з якими, схоже, ніколи не зустрічався. — Ми раді вітати вас у столиці Патрії Колісії та, зокрема, в нашій Обителі.

— Дуже приємно, Благодаре, ми вдячні Вам за гостинність. З деким ми вже знайомі, з іншими з Вас бачимось вперше, а тому візьму на себе сміливість та представлю й себе, й інших Величних могутньої імперії Циркути, — пафосно сказав Чернин і назвав усіх своїх колег. Ті кивали, коли звучали їх імена. Після цього Благодар запросив усіх до Обителі.

Важко описати, якої втіхи я зазнав, коли белати почали заходити — спершу до велетенського передпокою зі сходами й могутніми деревами, а тоді — до найбільшої зали Обителі, в якій росли в’юнкі рослини, котрі переплітались пагонами на стелі. Зараз був не сезон, проте ще тиждень тому я доклав зусиль, спілкуючись із ними, і гілки на моє прохання розцвіли, заповнивши простір просто-таки фантастичними ароматами та нависаючи звідусюди гронами білосніжних суцвіть. Птахів поміж ними було більше, ніж зазвичай, і всі різнобарвні та ніжноспівні. То вже постарався Ратмир. Чоловіки й жінки не могли стримати непідробного, дитячого захвату на обличчях, коли роздивлялись довкола. Дехто не утримав і зачудованих вигуків та реплік.

Залу, в тій половині, що була далі від дверей, заставили столами. Розташували їх літерою «П». До нашої лави приставили ще одну, схожу, і перед ними поставили стіл. Це було для того, щоб Величні сиділи поряд зі Стожарами, як найдорожчі гості, будучи обличчями до входу. Інші столи тягнулись паралельно одні до одних, двома рядами. Вкриті були білосніжними скатертинами, а заставлені наїдками так, що мало не вгинались. Я несподівано відчув, як живіт скрутило спазмом голоду, — ще б пак, їв востаннє вчора ввечері, а час вже наближався до полудня.

Інша половина зали була поки порожня — але я знав, що ввечері бенкет супроводжуватиме музика і багато хто танцюватиме. Та зараз, пообідавши, більшість белатів, найпевніше, піде перепочивати до відведених їм покоїв.

Ми сіли за столи: Стожари, Величні, знатні белати й шановані патрійці. Дарвенхардці залишились стояти струнко, вставши в дві шеренги за спинами гостей. Не ризикнули тільки зупинитись біля нас — думаю, тут би дружелюбний тон Благодара зазнав би свого фіналу. За начебто легким початком спілкування ховалось багато невимовлених речей. Як-от межі, за які не можна було виходити. Озброєні довгими сріблястими луками та ще казна-чим, воїни з суворими незворушними обличчями й так вносили свою лепту в атмосферу, і могли б її зіпсувати, якби кожен не знав, що взяти луки до рук вони не зуміють. В присутності Стожарів зброя просто впаде на землю, не заподіявши нікому шкоди. Але, попри це, між нами й людьми в чорному була значна відстань — переходити її вони не наважувались.

Милана з Благодаром сіли посередині столу, праворуч від них розташувались у відповідному порядку Дан, Яртура та Ратмир, а біля них — Чернин та Найдена. З іншого боку сиділи Всеслава та я, поруч було ще порожнє місце для Смоляни, а за ним сиділи Аміра з Ільдаром та Стихір з Азатою. Власне, напередодні я спитав, чи не варто було б нам якось перемішатись, щоб не відсаджувати Величних на краєчки столу, але Благодар засміявся й похитав головою, сказавши, що так прийнято і гостей це не образить. Дивлячись на їх спокійні обличчя, я визнав, що старший Стожар мав рацію. Так як у своїх державах Величний і Велична завжди сидять в центрі поруч, а гостей садять пообіч, так і для нас, Стожарів, нормально не розділятись. Просто нас більше і тому це викликає певне відчуття нестандартності.

Їсти ще ніхто не наважувався, хоч очі в людей бігали від тарілки до тарілки. Галас стояв чималий. Але ось звелась Милана й він миттєво вщух.

— Дорогі гості! — промовила вона своїм гучним, але водночас красивим та мелодійним голосом, обводячи залу поглядом і легко вклонившись. — Ми раді вітати вас у своїй Обителі. Почувайтесь як удома. І хай дні, проведені в Патрії, стануть для вас чудовими та незабутніми! — вона звела вгору руку з кам’яним келихом, наповненим вином. — За вас! І за Великий Обмін — хай відбудеться вдало!

Присутні відповіли схвальним гулом та піднесли свої келихи назустріч Милані, а тоді спорожнили їх. Це стало сигналом для початку трапези.

— Поглянь, як багато тут усього! — майже одразу вловив я голос якоїсь молодої белатки, що сиділа неподалік. Поглянув на неї — рум’янощока пампушка з білявим кучерявим волоссям здивовано оглядала стіл. — Але зовсім немає м’яса!

— Це тому, що Стожари його не вживають, — тихо відповів їй юнак, що сидів поряд — високий

Відгуки про книгу Альянс. Трилогія Палімпсест. Книга 2 - Ярина Каторож (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: