Талiсман - Стівен Кінг

Сонні вистрелив у Вовка чотири рази. Куля пробила діру в його лівій лапі: кров і хрящі розлетілися врізнобіч.

ДЖЕКІ! ДЖЕКІ! О, ДЖЕКІ, БОЛИТЬ, МЕНІ ТАК БОЛИТЬ…

Джек рушив уперед і схопив електронний годинник Ґарднера; це було першим, що трапилося під руку.

— Сонні, стережися! — закричав Ворвік. — Стережися…

Вовк, тіло якого перетворилося на клубок сплутаного закривавленого волосся, стрибнув на нього. Ворвік схопився за вовкулаку, і на мить здалося, що вони танцюють.

— В ОЗЕРІ ВОГНЕННОМУ НАВІКИ! АДЖЕ СКАЗАНО В БІБЛІЇ…

Щойно Сонні почав повертатися, Джек щосили опустив йому на голову електронний годинник-радіоприймач. Пластик зламався. Цифри на передній панелі заблимали. Сонні повернувся, намагаючись підняти револьвер. Джек махнув годинником по висхідній дузі, яка закінчилася в роті у Сонні. Губи Сінґера роз’їхалися в широчезній посмішці. Зуби розкришилися. Указівний палець знову натиснув на спусковий гачок. Куля потрапила в підлогу між ногами.

Він відлетів до стіни, відштовхнувся від неї спиною і посміхнувся Джеку закривавленим ротом. Похитнувшись, знову підняв револьвер.

— Проклятий…

Вовк швиргонув Ворвіка. Той пролетів через кімнату і врізався в спину Сонні, коли той вистрелив. Куля потрапила не в Джека, а в бобіну студійного магнітофона, і розтрощила її. Гучний голос Сонячного Ґарднера замовк. Динаміки завили.

Хитаючись, Вовк із гарчанням ішов на Сонні Сінґера. Той наставив револьвер на нього і натиснув на спусковий гачок. Замість гуку пострілу пролунало сухе, безсиле клацання. Кривава посмішка Сонні зникла.

— Ні, — м’яко вимовив він і натиснув на спусковий гачок… знову… знову… Коли Вовк наблизився до нього, Сонні кинув револьвер і спробував оббігти великий стіл Ґарднера. Револьвер ударився об лоб Вовка, і перевертень, зібравши рештки сил, стрибнув через стіл до Сонні, розкидаючи все, що там було. Сонні позадкував, але Вовк схопив його за руку.

— Ні! — закричав Сонні. — Краще не треба, ти повернешся назад, у Ящик, я тут дуже важлива персона. Я… Я… АААААА!

Вовк вивернув руку Сонні. Пролунав хрумкіт — наче надто жвава дитина відірвала ніжку зготованої на обід індички. І раптом рука Сонні опинилася у великій передній лапі Вовка. Сонні позадкував, із його плеча лилася кров. Джек побачив білий вершечок кістки. Він відвернувся, і йому стало дуже зле.

На мить увесь світ занурився в сіре.

19

Коли він знову роззирнувся, Вовк стояв, похитуючись посеред безладу, який колись був кабінетом Ґарднера. Його очі світло-жовто виблискували, як майже зотлілі свічки. Щось відбувалося з його обличчям, руками, ногами… Джек бачив, що він знову обертається на Вовка… а потім уповні збагнув, що це означає. Давні легенди брехали, стверджуючи, що перевертня можуть вбити тільки срібні кулі, але, ймовірно, мали рацію щодо іншого. Вовк перевтілювався, бо помирав.

— Вовку, ні! — простогнав він і зміг підвестися. На півдороги до Вовка підсковзнувся, упав на коліно, знову зіп’явся. — Ні!

— Джекі… — низький, схожий на ричання гортанний голос… але це слово Джек розчув.

І дивовижно, але Вовк намагався усміхнутися.

Ворвік відчинив персональні Ґарднерові двері у двір і повільно позадкував сходами, широко розплющивши очі від жаху.

— Пішов! — крикнув Джек. — Забирайся геть!

Енді Ворвік тікав, як наляканий кролик. З апарата внутрішнього зв’язку крізь гудіння перешкод долинув голос Френкі Вільямса. Його переповнював жах, а ще похмуре, хворобливе збудження.

— Боже, ви тільки погляньте! Наче хтось загрався м’ясним тесаком! Хто-небудь, перевірте кухню!

— Джекі…

Вовк упав, як зрубане дерево. Джек опустився навколішки і перевернув його. Волосся на обличчі Вовка тануло з неймовірною швидкістю, як під час уповільненої зйомки. Очі знову стали червонувато-коричневими. Джеку вони видавалися страшно втомленими.

— Джеку… — Вовк підвів закривавлену лапу і торкнувся щоки Джека. — Потрапив… у тебе… Він влучив?

— Ні. — Джек колисав голову друга. — Ні, Вовку, у мене не влучила жодна куля. Жодна.

— Я… — Очі Вовка заплющилися, знову повільно розплющилися. Нестерпно ніжна посмішка осяяла його обличчя, і він повільно заговорив, виділяючи кожне слово: — Я… зберіг… стадо… від… небезпеки…

— Так, зберіг. — Обличчям Джека текли сльози. Від них було боляче. Він колисав кудлату голову Вовка і плакав. — Ти врятував, старий добрий Вовку…

— Добрий… старий добрий Джекі.

— Вовку, я піднімуся нагору… там копи… «швидка»…

— Ні! — З неймовірним зусиллям Вовк знову трохи підвівся. — Іди… ти йди…

— Без тебе — ні, Вовку! — В очах двоїлося, троїлося. Він тримав голову Вовка на обпечених руках. — Без тебе ніколи…

— Вовк не хоче жити в цьому світі. — Вовк гучно видихнув і спробував ще раз посміхнутися. — Пахне… пахне так погано…

— Вовку… послухай, Вовку.

Вовк м’яко взяв його за долоні, і Джек відчув, як з долонь друга зникає шерсть. Жахливе примарне відчуття.

— Я люблю тебе, Джекі.

— Я також тебе люблю, Вовку, — відповів Джек. — Просто тут і просто зараз.

Вовк посміхнувся…

— Повертаюся, Джекі… Я відчуваю. Повертаюся…

Раптом руки Вовка стали невагомими.

— Вовку! — закричав Джек.

— Повертаюся додому.

— Вовку, ні! — Джек відчував, як тремтить і смикається серце. Воно могло розбитися — о так, серця розбиваються, він це відчував. — Вовку, не йди, я люблю тебе!

Раптом Вовк став легшим, прозорим. Він засяяв, обертаючись на молочаєвий пух… перетворювався на мерехтливу ілюзію… На Дивовиддя.

— …прощавай…

Вовк танув, танув… танув.

— Вовку!

— …люблю тебе, Дж…

Вовк пішов. На підлозі залишився лише кривавий силует.

— Боже, — простогнав Джек. — Боже. Боже.

Він обхопив себе руками і, стогнучи, заходився хитатися вперед-назад у розгромленому кабінеті.

Розділ двадцять сьомий

Джек знову вшивається

1

Минув час. Джек гадки не мав, багато чи мало. Він сидів, обхопивши себе руками, ніби на ньому знову була гамівна сорочка, хитався туди-сюди, стогнав і питав себе, невже Вовка справді не стало.

Його не стало. О так, не стало. І здогадайся, хто його вбив, Джеку? Здогадайся, хто?

Якоїсь миті апарат внутрішнього зв’язку затріщав. За секунду високовольтні перешкоди заглушили все — апарат внутрішнього зв’язку, балаканину нагорі, неробочий хід двигунів надворі. Джек ледь помітив це.

Іти далі. Вовк казав іти далі.

Я не можу. Не можу. Я стомився. Що б я не робив, усе неправильно. Гинуть люди…

Годі себе жаліти, кретине! Подумай про свою матір, Джеку.

Ні! Я втомився. Облиште