Доки світло не згасне назавжди - Максим Іванович Дідрук
У серпні 2009-го, за місяць до вступних іспитів до ординатури, загинув Аннин батько. Яків забрав дівчину до себе й на мить не залишав саму, не даючи захлинутися розпачем, а після похорону ненав’язливо переконав не відмовлятися від вступу до інституту Ромоданова.
Після смерті батька Анна змінилася — стала м’якшою, менше згадувала про роботу та навчання й інакше дивилася на Якова. Іноді — за інерцією — вона все ще відгороджувалася, ховалася за стіною показної холодності, вдаючи, начебто не помічає, як сильно вони зблизилися.
Так тривало до весни 2010-го, коли до Інституту нейрохірургії прибув Ернст Райнер. Протягом наступних тижнів Анну немовби підмінили, вона тільки й говорила про професора. Невдовзі Райнер поїхав. Спливло ще кілька днів, і Яків випадково виявив, що дівчина готує документи для подання на німецьку візу. Він запитав, куди вона збирається, — запитав без особливої цікавості, думав, просто на наукову конференцію, — й тоді Анна, відвівши очі, нарешті зізналася, що отримала стипендію та вирушає на річне стажування до Медичного центру при Геттінгенському університеті. Вперше за час знайомства Яків по-справжньому образився. Певна річ, Анна не повинна була питати дозволу — про це взагалі не йшлося, чоловік бажав їй лише найкращого й нізащо не перешкоджав би від’їзду, — він просто повірити не міг, що після всього, через що вони пройшли, дівчина навіть словом не прохопилася про заплановану поїздку. Чорнай забрався з квартири й наступні чотири години безцільно тинявся Русанівкою понад Дніпром. Коли повернувся, було вже за північ, і Анна міцно спала.
Уранці четверга, 20 травня 2010-го, Яків Чорнай прокинувся невдовзі після світанку, проте прикидався, що спить, напружено прислухаючись, як Анна збирається до інституту. Коли вона пішла, він ліг на спину, втупився у стелю та довго зважував, як далі бути. Учорашня злість швидко вичахла, поступившись місцем незвичній для Якова боязні майбутнього: він не хотів утрачати Анну та водночас не уявляв, як вони підтримуватимуть стосунки на відстані впродовж такого тривалого проміжку часу.
Його побоювання не справдилися.
У розлуці навпаки все, схоже, тільки покращилося. Тієї осені, коли дівчина поїхала до Геттінгена, вони телефонували одне одному щодня та спілкувалися точно не менше, ніж коли мешкали в одній квартирі. З початком зими дзвінків трохи поменшало, у новому році спілкування звелося здебільшого до обміну текстовими повідомленнями, та попри це до квітня 2011-го кількість днів, протягом яких Яків та Анна не обмінялися хоча би словом, можна було порахувати на пальцях однієї руки.
Усе змінилося вмить на початку квітня, коли Анна зателефонувала та повідомила, що влітку приїде до Києва лише на кілька тижнів, натякнувши, що, мабуть, працюватиме в Німеччині ще півроку чи й рік, мовляв, Ернст Райнер її дуже цінує. Яків не став її слухати й уперше в житті кинув слухавку. Відразу пожалкував, почав набирати номер, аби перетелефонувати, проте стримався. Кілька хвилин, до крові кусаючи губи, давився слізьми, зрештою опанував себе та пішов до школи.
На початку того навчального року в його ліцеї з’явилася нова вчителька англійської — Марта Мацкевич, височенна породиста блондинка з очима кольору талого льоду. Зауваживши, що Чорнай увесь день снує сірий, як мрець, Марта поцікавилася, що трапилося. Яків думав відмахнутися, але доки підняв руку, слова самі посипалися з рота. Марта зустрічалася з депутатом Київради від «Партії регіонів», якраз напередодні дізналася, що він одружений і має двох дітей, а тому також мусила вилити комусь душу. Після уроків вони подалися до «Reber Ваг» на Великій Васильківський, добряче накидалися, просиділи за барною стійкою до закриття, після чого поплелися до Марти додому (вона жила неподалік), де взялися пиячити по другому колу. Чорнай розповідав про Анну, Марта жалілася на свого депутата. О другій ночі закінчився алкоголь, але вони продовжували говорити ще годину — навперебій, роз’ятрено й ображено, майже не слухаючи одне одного, — аж поки геть не виснажилися.
Яків був такий п’яний, що заледве підвівся зі стільця, а тому залишився на ніч. Вони не переспали, ні — Марта йому зовсім не подобалася, — просто завалилися в одязі на ліжко та безпробудно проспали до дев’ятої ранку. На диво, уранці Марта пам’ятала все, що Яків казав їй учора про Анну. Прокинувшись, вона приготувала сніданок, а тоді запитала, що він збирається робити? Яків довго не озивався, потому знизав плечима та з якимось недоречним пафосом у голосі відповів, що буде боротися. Він усе життя за когось боровся. На що Марта зневажливо пирхнула. Боротися — це як? Помчить до Геттінгена й на колінах благатиме її повернутися до України?
У відповідь Чорнай промовчав, і тоді Марта Мацкевич дещо вигадала. Розставила тарілки, сфотографувала себе та Якова за столом — таких, як були, заспаних і розхристаних, — і виклала фото на Facebook. Чорнай свого акаунту не мав, Марта сама зареєструвала його, а тоді тегнула по щойно вивантаженому фото.
Упродовж наступних тижнів дівчина регулярно постила на своїй сторінці їхні спільні фотографії, всюди позначаючи Якова, проте нічого не відбувалося. У Анни був акаунт, однак вона ним майже не користувалася, зазирала на сторінку раз на півроку, а відтак не реагувала. І тоді Марта порадила Якову написати дівчині, нібито він з’їжджає з квартири, й поцікавитися, куди подіти її, себто Аннині, речі. На той час Якову цей фарс уже набрид, він усвідомлював, що Марта не допомагає йому, а мститься своєму депутатові, але досі почувався ображеним і вчинив, як вона просила. Анна відписала майже відразу, мовляв, він може викинути всі її речі, після чого замовкла на кілька днів. Чорнай повільно варився у власному соку, тож коли Марта запропонувала виставити на Фейсбуці статус про їхні нібито заручини, він не заперечив.
Анна не відповіла. І це було найгірше. Яків Чорнай, наче в липкій нузі, застряг у невизначеності. Він не знав, чи Анна бачила той триклятий статус. Не знав навіть, чи Анна бачила хоч якусь із фоток з Мартою. А якщо ні, чому вона так відповіла на питання про речі? Якщо ж бачила, чому мовчить? Чи приїде тепер до України? І як тепер діяти йому? Шукати нову квартиру? А як бути з її речами?
Так тривало до 26 травня 2011-го,
