Ми - дракони - Тала Тоцка

Сардим знову здавлено хрюкнув, а Сагідар вже реготав у відкриту, за ним підтягнулися інші. У загальному сміху тонув обурений голос Абідала Верона, який соромив свою доньку, але її захисник вже був тут як тут і тримав свою маленьку подружку за руку, готовий захищати її від усього світу.

Поки Сардим оглядав Ейнара, чарівна сенора Тона зголосилася полікувати аміру спину, якщо він, звичайно, дозволить. Еррегор не завжди бовдур, зараз же швидко погодився і, змусивши Алентайну піти в гостьовий будинок до старійшин, ліг прямо на підлогу посеред кімнати, куди йому настелили килимів і ковдр. В будинку Веронів не знайшлося ліжка, яке б витримало такого великого дракона.

Сьогодні день був чудовий у всьому. Сардим на вухо розповів аміру, що як тільки Алентайна в супроводі старійшин вийшла з дому Веронів, звідкись зверху злетів білий птах і, обдарувавши її величність щедрою порцією свого добра, понісся до лісу. І ні на кого більше не потрапило! Аміра волала і лаялася, вимагала полк арбалетників, але один з старійшин мудро зауважив, що пташине лайно воно до грошей, так що тепер її величність стане ще багатшою і могутнішою.

Аміра, до речі, завела з травницею розмову про ліки від жіночої немочі, але та підібгала губи і розвела руками, сказавши із зітханням, що нічим таким не займається і нічим допомогти не може. А Еррегор точно знав, що бреше, як сивий морав, оскільки старійшини розповідали йому, скільки дітлашні з'явилося у них в селищі завдяки Тоні Верон.Так Алентайні і треба, нічого чужих дітей ображати.

Як же добре було лежати на простирадлах, що пахли травою, відчувати, як м'які руки втирають в спину таке ж ароматне мастило, і якби не Сардим, який обговорював з сенорою Тоною склад і дію мастила, він точно не стримався б і вм'яв її в ці самі простирадла, до чого йому було важко стримуватися. Добре, хоч на животі лежав, ні Тона, ні старий друг нічого не помітили.

Еррегор вже засинав, як ті ж руки м'яко потягнули його за плече, він повернувся на спину, а вона почала промивати йому очі чимось теплим, потім на очі лягла пов'язка, амір заснув і вперше спав міцно, без болісних сновидінь.

Ранком, знявши пов'язку, він зрозумів, що лежить в хмарі невідомого білосніжного пуху, що вкрив його, як ковдрою, і, головне, бачив, що скло залишилося, але його ніби чисто вимили і витерли насухо, причому без всякої магії. Піднявся справжній переполох, немов до нього не зір повернувся, а навпаки, обидві ноги віднялися. Навіть Сардим виглядав розгубленим і дивився на Тону зовсім іншим поглядом, з повагою, змішаною з каяттям.

Зі столиці були терміново викликані девіни і магістри, склади мастил і відварів травниці були піддані найдрібнішому розбору, а там, де вона збирала свої трави, виставлені кордони королівських гренадерів. Тона промивала його величності очі, і з кожним разом зір ставав все чіткіше і гостріше, поступово зникло скло, а по Андалурсії понеслася звістка, що сталося диво, і їх захисник і повелитель амір Еррегор Болігард прозрів.