Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

— Я перевіряв передові позиції. Це рейд, на зразок тих, що ми самі робили проти них. Вгледівши Матір-сповідницю, вони направили всіх своїх на цю ділянку, так що основної шкоди завдано саме тут.

— Чому ми про це не знали? — Запитала Келен. — Що не так з сигналами тривоги?

— Точно не скажу, — похитав головою Мейфферт, все ще намагаючись віддихатися. — Зедд вважає, що вони вирахували наші коди: коли наші засурмили тривогу, імперці, застосувавши магію Збитку, нейтралізували код, за допомогою якого наші чарівники визначали справжність сигналу.

Келен зітхнула. Нарешті все стало на свої місця.

— Ось чому було так багато помилкових тривог. Вони дурили нам голову, щоб ми звикли і перестали реагувати. А коли вони дійсно пішли в атаку, ми й уваги не звернули, порахувавши сигнал черговою помилковою тривогою.

— Думаю, ви маєте рацію. — Генерал з досадою стиснув кулак. Подивившись вниз, він побачив, що Кара грізно дивиться на нього. — Кара. Ти в порядку? Як… Тобто ми думали, що ти сильно постраждала.

— Ні, — відповіла вона, обдарувавши крижаним поглядом Верну з Келен, які притискали її плечі до землі. — Я просто подумала, що ти і сам впораєшся, і вирішила трохи подрімати.

Генерал Мейфферт посміхнувся їй, але, відразу спохмурнівши, повернувся до Келен.

— Справа приймає кепський оборот. Ця кавалерійська атака — лише відволікаючий маневр. Не сумніваюся, вони сподівалися, якщо вийде, покінчити з вами, але взагалі їх метою було змусити нас подумати, що це всього лише рейд.

Келен похолола.

— Вони йдуть, вірно? Генерал кивнув.

— Всією силою. Вони ще досить далеко, але ви маєте рацію: вони йдуть. А цей набіг затіяний для того, щоб посіяти плутанину і безладдя серед нас.

Келен тупо дивилася на нього. Ніколи раніше Орден не нападав на заході. Від перспективи битви з сотнями і сотнями тисяч вибігаючих з темряви імперців кров стигла в жилах.

— Вони змінили тактику, — прошепотіла Келен. — Він швидко вчиться. Я думала, що обдурила його, але це мене обвели навколо пальця.

— Що ти там бурмочеш? — Поцікавилася Кара, склавши руки на животі.

— Джеган. Він розраховував на те, що я не попадуся на вудку з тими ходячими колами імперцями. Він хотів, щоб я подумала, ніби обхитрила його. Він зробив з мене дурепу.

— Що?.. — Здивовано перепитала Кара. Келен стало погано від зробленого відкриття. Вона притиснула долоню до чола, коли зрозуміла жахливу правду.

— Джеган хотів, щоб я вважала, що розгадала його задум, щоб ми зробили вигляд, ніби купилися на це і відіслали наші війська. Він швидше за все здогадався, що наші війська не підуть за ходячими по колу імперцями, а займуть позиції з розрахунку його реального плану наступу. Але і на це йому було начхати. Весь цей час він планував змінити тактику. Він лише чекав, щоб частина наших військ пішла з табору, щоб атакувати перш, ніж вони дістануться до місця, коли наша чисельність тут, у таборі, зменшилася.

— Ти хочеш сказати, що поки ти балакала з ним, прикидаючись, ніби повірила в те, що він пересуває війська на північ, він знав, що ти придурюєшся? — Уточнила Кара.

— Боюся, що так. Він мене обдурив.

— Може, так, а може, ні, — проговорив генерал Мейфферт. — Поки що він ще успіху ще не добився. Ми зовсім не повинні йти у нього на поводу. Ми можемо передислокуватися перш, ніж він до нас добереться.

— А ми не можемо повернути частини, які вже відійшли? — Запитала Верна. — Вони б нам зараз згодилися.

— Вони вже давно вийшли до місця дислокації, — відповів Мейфферт. — І ніяк не встигнуть повернутися вчасно нам на допомогу.

Келен, замість того щоб посипати собі голову попелом і винити себе, вирішила за краще зайнятися нагальними проблемами.

— Нам потрібно поспішати.

— Можна повернутися до колишнього плану, — кивнув генерал. — Прорватися групами і піти в гори. — Він скуйовдив п'ятірнею світле волосся. Цей досадливий жест несподівано нагадав Келен Річарда. — Але в цьому випадку нам доведеться кинути велику частину продовольства. А взимку без їжі багато з наших довго не протягнуть. А загинути в бою чи вмерти з голоду та холоду — різниця невелика. Так чи інакше ти небіжчик.

— Так, без продовольства ми станемо легкою здобиччю, — погодилася Келен. — Цей варіант на крайній випадок. Може бути, що так доведеться вчинити пізніше, але не зараз. Зараз нам потрібно тримати армію єдиним ядром, якщо ми хочемо пережити зиму. І якщо хочемо й далі відволікати Орден на себе і стримувати його просування в глиб Серединних Земель.

— Ми не можемо дозволити їм вільно ввійти ні в одне місто. Інакше це буде не тільки кривава баня, але — якщо вони займуть яке-небудь ключове місто — ми зіткнемося з практично нездійсненним завданням вибити їх звідти, — похитав головою генерал. — І це може покласти край всім нашим надіям відкинути їх назад в Старий світ.

— А як щодо тієї долини, про яку ми говорили? — Вказала через плече Келен. — Адже перевал там настільки вузький, що його запросто можуть утримати дві людини і собака.

— Саме про це я і думав, — відповів д'харіанец. — Там і армія наша буде єдиним цілим, і Ордену буде заняття — намагатися викурити нас звідти, замість того щоб рушити до якого-небудь з наших міст. Якщо ж вони спробують пройти в обхід нас в Серединні Землі, то на півночі з долини є шляхи простіші, звідки ми зможемо нанести їм удар. Нам йде підкріплення, а при необхідності ми можемо запросити ще. Нам необхідно до їх підходу триматися всім разом і не давати Ордену нудьгувати.

— Тоді чого ми чекаємо? — Вигукнула Верна. — Пора рухатися!

Генерал заклопотано подивився