Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд
— Де ти?
Голос Кари. Десь близько, немов і її теж тягне разом з наметом, і вона теж відчайдушно б'ється за життя. Кара була не настільки дурна, щоб кликати її по імені або по титулу, знаючи, що їх оточує ворог. Залишалося сподіватися, що Верні теж вистачить розуму тримати язика за зубами.
— Тут! — Заволала Келен у відповідь.
Меч Келен виявився щільно притиснутий до ноги тканиною намету. Вона примудритися вивернути ліву руку, дісталася до кинджала за поясом і витягла його. Їй довелося відвернути обличчя від вогню. Смердюча димна тьма наводила жах.
З лютою рішучістю Келен розпорола полотно намету. І в цей момент намет вдарилась об щось, і її підкинуло в повітря. Від жорсткого приземлення у Келен перехопило подих. Втягнувши повітря, вона наковталася задушливого диму. Намет навколо спалахнув весь, і Келен знову люто полоснула кинджалом по тканині.
— Я не можу… — Знову заволала вона Каре. Намет вдарився об щось тверде. Плече Келен влетіло в щось тверде, що змахувало на пень, і її перекинуло через цю перешкоду. Не будь на Келен обладунків, вона напевно зламала б плече. Звалившись на землю з іншого боку перешкоди, Келен вивалилася з намету в сніг. Вона розставила руки, щоб не покотитися по снігу.
Вона побачила, як генерал Мейфферт, схопивши ворожого кавалериста за кольчугу, зірвав його з коня, що волочив за собою її намет. Очі імперця блиснули з-під довгих лискучих кучерів. У нього не було верхнього зуба. Імперець кинувся на генерала і позбувся і голови теж.
Імперські кавалеристи атакували д'харіанців, які намагалися одночасно і відбитися, і скочити на коней. Один з бойових коней полетів на Келен. Вершник подався вперед, розмахуючи молотом. Келен прибрала і меч, і кинджал. Вона схопила спис, яким перший імперець волочив її намет. Вона ледве-ледве встигла увігнати держак списа в промерзлу грунт — кінь налетів грудьми на вістря.
Посміхаючись, імперец з молотом зіскочив з убитого коня і витяг лівою рукою меч. Келен не стала чекати продовження. Поки він зістрибував на землю, вона, крутнувшись, вихопила свій меч і з розмаху рубонула його по лівій щоці.
Не затримуючись, вона пірнула під черево іншого коня, парирувавши випад вершника, виринула з іншого боку і двічі рубонула його по нозі, потім повернулася саме вчасно, щоб увігнати клинок в груди ще одного коня, який намагався вдавити її в бік першого. Келен ледве встигла висмикнути меч, як величезний жеребець звалився на землю. Нога вершника опинилася затиснутою тілом полеглого коня, і імперець не міг захищатися. Келен не забула скористатися моментом.
На деякий час простір навколо виявилося вільним, і Келен змогла оглянуться на намет — біля неї стояв на колінах генерал Мейфферт, він відчайдушно намагався розірвати полотнину і мотузки. Мимо пролетіли чергові імперські кавалеристи, погрожуючи затоптати Верну, Еді і Кару, які все ще не виплутатися з намету. Що ж, принаймні палаючий шматок тканини вже відірвався.
Келен взялася допомагати генералу різати і рвати полотно. Нарешті їм вдалося розпороти товсту тканину, вивільнивши Верну з Еді. Обох жінок замотало разом, мало не в обіймах один одного. У Еді голова була в крові, але вона відштовхнула турботливу руку Келен. Вивільнена з кокона Верна, похитуючись, звелася на ноги.
Келен допомогла Еді встати. Садно над бровою старої чаклунки начебто небезпеки не являло. Генерал Мейфферт продовжував відчайдушно рвати тканину намети. Десь там, всередині, все ще залишалася Кара, але її більше не було чути.
Келен схопила Верну за руку.
— Я думала, це помилкова тривога!
— Так і було! — Заявила Верна. — Цілком очевидно, що вони нас обдурили!
Навколо них солдати запекло билися з кавалеристами Ордена. З лютими криками д'харіанці кидалися в бійку. Крики болю мішалися з уривчастими вигуками команд. Вершники шикувалися для атаки.
Імперці підпалювали фургони, палатки та припаси, топтали намети з людьми. Вони трималися по двоє, відсікали солдатів від групи, рубали і прямували до наступної жертви.
Вони явно перейняли тактику самих д'харіанців. Робили те, чому їх навчила Келен.
Якийсь імперець з войовничим криком кинувся до неї, розмахуючи палицею із закривавленими шипами. Келен блискавичним ударом змахнула йому руку. Імперец застиг, здивовано витріщившись на неї. Келен миттєво увігнала клинок йому в живіт і провернула. І тут же втратила до нього інтерес. Імперець звалився у вогонь. Його крики розчинилися в загальному крику.
Келен знову опустилася на коліна, щоб допомогти Мейфферту вивільнити Кару. Він нарешті знайшов її серед купи полотна і мотузок. Час від часу один з них відволікався, щоб відбити черговий напад. Келен бачила стирчачі з-під полотна червоні чоботи Кари, але ноги її не ворушилися.
Тканина намету туго сповила Кару. Спільними зусиллями Келен з генералом зуміли нарешті вивільнити Кару. Піднявши голову, Морд-Сіт застогнала. Вона була оглушена і ніяк не могла прочухатися. Келен побачила у неї на голові гулю, але крові не було.
Кара спробувала сісти. Келен змусила її лягти назад.
— Не рухайся. Полеж трохи.
Келен озирнулась по сторонах і побачила, як стояча поблизу Верна вбиває імперців, або чарівним вогнем вибиваючи з сідла, або витканими з повітря лезами розрізаючи навпіл. Оскільки супротивник магів з собою в набіг не взяв, то захищати їх було нікому, а броня від магії не захист.
Окликнувши Верну, Келен покликала її на допомогу. Схопивши аббатису за плече, Келен пригнула її ближче і заговорила на вухо, щоб її було чути за шумом битви.
— Подивися, як вона. Допоможи їй.
Верна, кивнувши,
