Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд
Здоровенний д'харіанський генерал розвернув коня, заступаючи шлях ворожим вершникам і закриваючи собою Верну і Кару. Келен прибрала меч і взяла спис напоготів. Спис — куди більш ефективна зброя проти бойових коней. Коні — навіть добре навчені бойові коні — не дуже-то люблять отримувати списом в груди. Багато хто вважає коней всього лише дурною скотиною, але коні достатньо кмітливі, щоб зрозуміти, що перед ними гострі списи, і реагують відповідно.
Коні вставали на диби і відступали, коли Келен тикала в них вістрям списа, вершники часто не могли втриматися в сідлі. Багато калічилися при падінні, інших рубали на шматки розлючені д'харіанці.
Сидячи на імперському бойовому жеребці генерал Мейфферт наказав зайняти лінію оборони. Розставивши солдат по місцях він помчав уперед, викрикуючи на ходу накази. Він не казав своїм людям, кого їм слід захищати, щоб не видати противнику Келен, але ті швидко зрозуміли, що від них вимагається. Д'харіанці похапали ворожі списи або підбігали зі своїми власними піками, і незабаром вишикувалася наїжачена списами і піками стіна — смертельно небезпечна перешкода для під'їзжаючої кавалерії.
Келен, вигукуючи накази солдатам, хто стояв з іншого боку, приєдналася до рядів захисників, наказавши зайняти позицію, щоб блокувати приблизно двісті імперських кавалеристів, які намагалися прорватися і втекти. Хоч ворог і намагався повторити нальоти, вжиті д'харіанською кавалерією на табір Імперського Ордена, але Келен зовсім не збиралася дати їм можливість вдало провернути цю справу. Вона твердо намірилася зірвати їм задоволення.
Ворожі коні стали дибки, наштовхнувшись на лінію списів. Виниклі за спиною імперців солдати обрушили на них град стріл. Д'харіанці стягували загнаних у пастку вершників з коней і безжально рубали.
— Щоб жоден не пішов з табору живим! — Заволала Келен. — Ніякої пощади!
— Ніякої пощади! — Заревли у відповідь д'харіанці. Противник, що настільки самовпевнено і нахабно налетів на табір, тепер представляв собою жалюгідну купку охоплених панікою людей, яких рубали розлючені д'харіанці.
Тепер, коли оборонна лінія була збудована і солдати зі списами і піками затиснули імперців у лещата, Келен залишила їх і помчала назад крізь вогонь і дим до Верни, Кари і Еді. Їй доводилося перестрибувати через поранених, як своїх, так і ворогів. Повержені вороги, ті, у кого ще залишався бойовий запал, хапали її за щиколотки. Довелося декількох зарубати. Цих виникаючих на шляху недобитих імперців вона порішила не зупиняючись.
Вороги знали, хто вона така. Джеган бачив її, і напевно описав своїм людям Мати-сповідницю. Кален анітрохи не сумнівалася, що за її голову призначена чимала нагорода.
Здавалося, імперці снують по всьому табору. Вона сумнівалася, що серед атакуючих є піхотинці. Швидше за все це кавалеристи, які втратили своїх коней. Кінь часто куди більш легка мішень для стріл і списів, ніж людина. В нічній темряві було важко відрізнити ворожих солдатів. Вони цілком могли нишпорити по табору в пошуках цінної здобичі — офіцерів або навіть самої Матері-сповідниці.
Коли таємно снуючі імперці помічали Келен, яка пробиралася серед хаосу, вони вискакували з укриттів і стрімголов мчали до неї. На інших вона налетіла сама, заставши зненацька. Пам'ятаючи не тільки уроки батька, але й попередження Річарда, Келен безжально рубала їх, не даючи ні роздиху, ні шансу.
Отримані від батька уроки виявилися відмінною базою для езотеричних тактичних принципів бою, яким навчив її Річард, коли Келен видужувала в горах Хартленда. Тоді його спосіб ведення бою здавався їй дуже дивним, зараз же — цілком природним. Як легкий кінь маневреніший важкого бойового коня, так і легкий вага стала для Келен перевагою. Їй не потрібна була маса, тому що вона просто не рубалась в традиційній манері, як вони очікували. Вона, як колібрі, літала поза межами досяжності, прослизаючи між їх могутніми випадами і вбиваючи ворога швидко і напевно.
Така манера бою не дуже збігалася з тим, чому вчив її батько, але відмінно їй підходила. Річард навчив її не мечем, а вербовим прутиком, єхидною посмішкою і небезпечним блиском своїх сірих очей. І тепер прив'язаний за спиною меч Річарда був вічним нагадуванням про ці веселі уроки, які були не тільки постійними, але й смертельно серйозними.
Келен нарешті дісталася до того місця, де Верна схилилася над Карою. Генерала поблизу не було. Келен схопила Верну за рукав.
— Ну як вона?
— Її вирвало, і начебто стало легше. Швидше за все якийсь час у неї буде крутитися голова, але з усім іншим, по-моєму, все в порядку.
— У неї міцний череп, — зауважила Еді. — Він не тріснув, але їй треба деякий час полежати. По крайній мірі поки голова не перестане крутитись.
Руки Кари зарухалися, немов вона ніяк не могла намацати твердий грунт. Незважаючи на настільки жалюгідний стан, вона відчайдушно лаялася, відпихала аббатису і норовила сісти. Келен, присівши навпочіпки, притиснула Кару до землі.
— Кара, я тут. Я в порядку. Полеж спокійно кілька хвилин.
— Я хочу віддячити їм!
— Пізніше. Не хвилюйся, у тебе ще буде шанс. — Келен помітила, що з чола Еді стерли кров. — Еді, як ти? Як твоя голова?
— Ба! — Відмахнулася стара чаклунка. — Я в порядку. Мій череп міцніший, ніж у Кари.
Солдати утворили навколо них міцну захисну стіну. Верна з Еді і Келен, що сидить навпочіпки біля Кари, поглядали по сторонах, але, схоже, бій в безпосередній близькості від них закінчився. Хоча подекуди сутички і тривали, жінки були поки що у відносній безпеці за щільною стіною д'харіанців.
Нарешті повернувся генерал Мейфферт. Він проскакав крізь стрій солдатів, які розступилися, зістрибнув з трофейного бойового коня, який тут
