Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич

Король кілька мить жадібно в неї вдивлявся, а потім сказав:

– Доброго дня, Ведо.

Вона не відповіла, лише зневажливо скривила рота.

– Розумію… Ти мене зараз ненавидиш і, мабуть, ця ненависть виправдана.  Я визнаю свою помилку, і прошу вибачення за ото такі необдумані, імпульсивні вчинки. Дуже тебе прошу, повернися до нас! Даю слово короля і дракона – ти вийдеш заміж за Нелемотуллафа, а він отримає трон Лафаріалу. Я знаю, що Нелемотуллаф у тебе закоханий і що він теж  тобі не байдужий…

– То де  він? –  Веда не хотіла слухати виправдання. Звук його голосу був їй огидний. –  Хочу переконатися, що з ним  все гаразд!

– Все гаразд, присягвюся. Але побачитесь ви трохи пізніше.

– Чому?

– Не можу сказати… Можливо, він сам зв'яжеться з тобою, але у будь-якому разі найближчим часом ти його побачиш. Тому я знову питаю: якщо поговориш із Нелемотуллафом, і він підтвердить мої слова, ти повернешся?

– Поки не побачу Тула, нічого не обіцятиму! – рішуче відрізала Веда.

– Добре. Розумію, – король подивився на Ажея. – Чи можу я попросити про нову зустріч через три дні?

– Так. Після полудня ми знову проллємо кров у вогонь! – відповів Ажей і махнув рукою сестрі.

Король хотів ще щось сказати, але не встиг, – Маліена бризнула на його відбиток джерельною водою і все зникло, а дим став сизуватим, ледь помітним.

– Чому він такий впевнений, що я можу повернутися, якщо захочу? – запитала Веда. – Ти знаєш?

– Знаю, –  витримавши паузу, неохоче відповів Ажей.

– Ну?

– Є спосіб повернутися відразу ж…