Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич

– Я піду всередину. Тільки воду візьму, якщо пити захочеться... - сказала Веда, відчуваючи якусь безнадійну, майже смертельну втому.

Аж мовчки, байдуже кивнув.

Веда боялася, що не зможе заснути, але сон укутав її миттєво, ледве впала на матрац, абияк натягнувши на тіло овече руно. Немов у чорну дірку провалилася і тут же розплющила очі, тремтячи від холоду. Сірий, передсвітанковий бриж уже мріяв біля входу в печеру. Веда витяглася,  потім стиснулася в клубок, але це не допомогло –   озноб дошкулял їй.

Загорнувшись у шкуру, вона підвелася і вийшла назовні.

Ажей, що обернувся звіром, лежав біля входу. Він підняв морду і глянув на неї яскраво-зеленими очима.

– Не можу ніяк зігрітися, – пробурмотіла Веда, опускаючись на землю поруч із ним, продовжуючи тремтіти від холоду.

Він пересунув свою величезну лапу, підставляючи їй теплий бік. Веда закопалась у його густу шерсть і, миттєво зігрівшись, знову заснула, слухаючи крізь легкий сон глухе, розмірене биття вовчого серця.