Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич

Тепер бажання не митися, щоб відштовхнути від себе Ажея, здавалося їй нескінченно дурним і перше, що він зробила, повернувшись із печери біля водоспаду – прийняла повноцінний душ.

– У тебе шкіра лущиться, – сказав Маліена.

Вона виявилася високою, міцною дівчиною, з коротким рудим волоссям, з такими ж, як у Ажея, грубуватими рисами обличчя, з помітним рудуватим пушком над верхньою губою.

Вона доводилася Ажею сестрою, а усього їх було четверо: два брати і дві сестри, з яких Ажей – старший.

– Так! – погодилася Веда, уважно дивлячись на себе в дзеркало, але виснажене, схоже на нічний жах обличчя, все ще лякало її.

– Крем потрібний. Ось трав'яний. – Маліена поставила на стіл флакончик з жирною, темною маззю і, прихопивши Ведин  брудний одяг, –  Ажей звелів випрати, – вийшла.

Веда не захотіла міркувати про те, чому це вовчиця правлячого клану особисто  повинна дбати про її одяг. 

Вона ще раз промайнула тривожним поглядом по круглому табурету біля ліжка. Все на місці: пошматований, у кривавих плямах блокнот, потьмяніла шпилька, згорнутий вчетверо листок з перемальовкою гобелена, навіть огризок олівця вдалося зберегти.

Кімната була не та, в якій вона прокинулася вчора, а інша,  трохи менша за попередню, з двома великими вікнами –  і тому світліша і повітряніша. Кімната ця  розташовувалася в глухому куті, далі по коридору, праворуч від вхідних дверей.

Веда переодяглася в чистий одяг, залишений Маліеною: шкіряні штани, чоботи, сорочка зі шнурівкою та безрукавка. Шкіряною ж  стрічкою перехопила  вона волосся, зібравши їх у низький хвіст і вийшла у двір.

В осередку під навісом горів вогонь, на тринозі з товстими вигнутими ніжками і порожнім кільцем у центрі містився великий котел. Очевидь, там готувалася їжа, –  пахло часником і травами.

Поруч із осередком навпочіпки сиділа руда, стрижена дівчинка років чотирнадцяти, ще більше схожа на Ажея, ніж Маліена, і впевненими, сильними руками ламала на дрова товсті, сукуваті гілки, а віддалік, біля краю лісу, ще троє дітей років восьми-десяти: два хлопчики та дівчинка, потрошили тушки кроликів і із задоволенням облизували свіжу кров прямо з ножа.

Дітей у Зальгарі Веда бачила вперше, ні у вампірів, ні у драконів діти їй не зустрічалися. Кивнула їм із усмішкою, вони теж кивнули: суворо, зосереджено.

З кущів, стискаючи за шию звиваючуся змію, вийшла Маліена,  вона щось уривчасто сказала дівчинці, що була біля вогнища; та миттю схопилася і зникла у лісі.

Маліена придушила змію сильніше, обірвала  її судомні звивини,  потім гострим тесаком відсікла зміїну голову, кинула тіло в киплячу воду і обернулася на Веду:

– Якщо шукаєш Ажея, то він у кузні!

Веда наблизилася і зазирнула в котел:

– Суп із змії?

– Бульйон. Їла колись?

– Ні!

– То спробуєш. Дуже смачно.

Дівчинка повернулася і висипала на землю перед котлом гірку бурих грибів з різким запахом.

–  Це Ялана, молодша, – Маліена з грубуватою ласкою скуйовдила її коротке руде волосся.

Дівчинка широко посміхнулася, скоріше – вишкірилася, відкривши великі гострі зуби – маленька копія Ажея, тільки шкірою біліша і з задерикуватим ластовинням біля очей.

– Я спершу вирішила, що це його дочка! – сказала Веда, відчувши приплив ніжності до серця.

– У Ажея поки що немає дітей. У мене є, – Маліена вказала на трьох, що різали кролячі тушки, –  оце мої.

– А де кузня?

–  З іншого боку. Ти почуєш.

– Розкажеш мені потім, як ти від драконів тікала. – суворо хмурачись, промовила Ялана і смикнула Веду за рукав сорочки.

–  Вона від них ластівкою летіла,  – додала Маліена.

–  Яка до шишки різниця! Втікала ж!

–  Втікала! – погодилася Веда.

– То розповіси?

– Авжеж! –  кивнула Веда, пішла обходити будинок і почула, як Ялана спитала, підвищивши і без того різкий голос:  –  То вона стане нареченою Ажея чи ні?

Веда квапливо звернула за ріг. Праворуч потягнулися невисокі, зроблені з колод будівлі з рідкими і маленькими квадратними вікнами, судячи з усього – господарські будівлі.

Там теж клопотали чоловіки та жінки: заходили, виходили, щось вносили, розкладали на землі.

Веда не придивлялася до того, чим вони зайняті, та й на неї ніхто особливо не дивився, а якщо й поглядав – то побіжно, мимохідь, очевидно, щоб не бентежити. За легким запахом, що доносився з того боку, визначила, що в будівлях, очевидно, міститься якась живність.

Заразом почула глухі важкі удари. Ось і кузня: кам'яний квадратний будинок з високим дахом, тильною стіною, що упирається в кущі самшиту – дим з труби і двері навстіж. 

Веда нерішуче зазирнула всередину, в жарке палаюче зево, стіни якого тряслися від громових ударів молота по ковадлі.

Там був Ажей, роздягнений до пояса і ще хтось, такого ж здорового зросту і теж без верхнього одягу. Веді вдалося вихопити з вогненних тіней його риси: грубувате обличчя, борода, тільки  без волосся на голові  – поголений геть начисто.