Сяйво - Стівен Кінг
Але у вестибюлі темно й — ох! — у ньому стільки тіней...
Серце рівно й важко загупало у Венді в горлі.
Попереду, трохи лівіше, знущально зяяли латунні двері ліфта, запрошуючи ввійти й покататися.
(ні, спасибі)
Усередині вся кабіна була прикрашена рожевими й білими гофрованими стрічками серпантину. Із двох хлопавок, що вибухнули, розлетілося конфеті. У дальньому кутку лежала порожня пляшка з-під шампанського.
Позаду Венді відчула якийсь рух і різко обернулася, щоб подивитися на ті дев'ятнадцять сходинок, які вели до майданчика третього поверху, однак нічого не побачила. Проте її не покидало відчуття, що краєчком ока вона вловила, як у більш глибоку тінь коридору нагорі — перш ніж вона зуміла розгледіти їх — відскочили якісь істоти.
(істоти)
Вона знову подивилася вниз.
Права долоня, що стискала дерев'яне руків'я ножа, спітніла. Венді швидко переклала ніж у ліву руку, витерла праву об рожевий махровий халат і перекинула ніж знову в неї. Майже не усвідомлюючи, що розум скомандував тілу почати рух уперед, Венді почала спускатися по сходах: лівою, правою, лівою, правою; вільна рука легенько торкалася поруччя.
(де ж гості? нумо, не дозволяйте ж злякати себе, ви, збіговисько цвілих простирадл! подумаєш, перелякана жінка з ножем! нумо, додайте музики! додайте життя!)
Десять кроків униз, дюжина, чортова дюжина.
Сюди з коридору першого поверху просочувалося нудне жовте світло, і Венді згадала, що слід було запалити світло у вестибюлі — або біля входу в їдальню, або в конторі управляючого.
І все-таки світло падало звідкись іще — біле, неяскраве.
Лампи денного світла. Звичайно ж. У кухні.
Вона затрималася на тринадцятій сходинці й спробувала згадати, погасила вона світло чи ні, коли вони з Денні йшли. Згадати не вдалося.
Під нею, у вестибюлі, стояли залиті тінню стільці з високими спинками. Скло вхідних дверей білою казенною завісою затулив наметений сніг. Латунні капелюшки цвяхів в оббивці дивана слабко поблискували — точнісінько як котячі очі. Сотня місць, де можна сховатися.
Ноги Венді ослабнули від жаху, але вона пішла далі.
Ось уже сімнадцята сходинка, вісімнадцята, дев'ятнадцята...
(вестибюльу мадам, виходьте обережно)
З розчинених навстіж дверей бальної зали лився тільки морок. Усередині щось рівномірно цокало, як пекельна машина. Венді заціпеніла, потім згадала про годинник на камінній полиці — годинник під скляним ковпаком. Мабуть, його завів Джек... або Денні... а може, він завівся сам, як і все інше в «Оверлуку».
Вона звернула до стійки адміністратора, збираючись пройти через дверцята в ній у контору управляючого й далі, у кухню. Було видно, як поблискує сріблом горезвісна таця з їхнім ленчем.
Тоді годинники почали відбивати тихі, дзвінкі удари.
Венді приросла до місця, язик прилип до піднебіння. Потім вона розслабилася. Б’є восьму годину, ото і все. Восьма година.
...пять, шість, сім...
Вона лічила удари. Раптом здалося, що поки годинник не замовкне, далі йти не слід.
...вісім......дев'ять...
(дев'ять?)
(...десять... одинадцять...)
Зненацька вона збагнула — але запізно. Венді незграбно заспішила назад до сходів, уже розуміючи, що спізнилася. Але як же вона могла знати це раніше?
Дванадцять.
У бальній залі загорілося все світло. Голосно, пронизливо заспівала мідь фанфар. Венді скрикнула, але її крик загубився в реві цих латунних легень.
— Маски гетьі — луною нісся крик. — Маски геть! Потім усе стихло, немов пішло по довгому коридору часу,
і Венді знову залишилася сама.
Ні, не сама.
Венді обернулася — він наближався.
Це був і Джек, і не Джек. Очі горіли божевільним кровожерливим вогнем, знайомий рот кривила дивна, безрадісна усмішка.
У руках він тримав молоток для роке.
— Гадаєш, замкнула мене? Замкнула, так, по-твоєму? Молоток просвистів у повітрі. Венді позадкувала, наступила на м’яку подушечку й упала на килим, що закривав підлогу вестибюлю.
— Джеку...
— Сука, — прошептав він. — Знаю я, що ти таке. Молоток опустився знову. Просвистівши в повітрі зі
смертоносною швидкістю, він поринув у її м’який живіт. Венді закричала, раптом занурившись в океан болю. Вона невиразно бачила, що молоток піднявся знову. І раптом зрозуміла, що цим молотком, який Джек тримає в руках, він збирається забити її до смерті. Венді паралізувало.
Вона ще раз спробувала докричатися до нього, упросити зупинитися — заради Денні, — але від удару задихнулася й зуміла видавити лише майже нечутне слабке пхикання.
— Ось. Ось, отак, — сказав Джек, посміхаючись. Він ногою відкинув з дороги подушечку. — Ось зараз, по-моєму, ти й отримаєш, що тобі належить.
Молоток опустився. Венді відкотилася вліво, поли халата задерлися вище колін. Молоток, урізавшись у підлогу, вирвався у Джека з рук. Йому довелося нагнутися й підняти своє знаряддя, а вона тим часом побігла до сходів. До неї нарешті повернулася здатність дихати, і вона, схлипуючи, втягувала повітря. Живіт перетворився на суцільний пульсуючий болем синець.
— Сука, — процідив Джек крізь усмішку й погнався за нею. — Сука смердюча, зараз ти своє отримаєш. Неодмінно.
Венді почула свист молотка, і правий бік розірвав страшний біль — це голівка молотка потрапила їй просто під груди, зламавши двоє ребер. Венді впала вперед, на сходи, ударилася пораненим боком, і її затрясла нова судома болю. Однак, незважаючи на це, інстинкт змусив її перекотитися на інший бік, і молоток пронісся мало не за дюйм від її вилиці; він із глухим стуком урізався в товсті складки килима. І тут Венді побачила ніж — він вирвався у неї з руки, коли вона падала. Ніж поблискував на четвертій сходинці.
— Сука, — повторив Джек, молоток опустився. Вона підтяглася вище, й удар припав під коліно. Гомілку раптово охопило полум'я. По ікрі потекла кров. Потім молоток знову полетів униз. Венді ривком осмикнула голову, і той, пролетівши в заглибині між її шиєю й плечем, вирвавши шматочок вуха, врізався в сходинку
Джек знову опустив молоток, і цього разу Венді підкотилася йому назустріч, униз по сходах, усередину траєкторії удару Коли зламані ребра заскрипіли, стукаючись об щабель, вона пронизливо закричала. Джек заточився, і тут вона вдарила його по ногах так, що він із криком подиву й гніву полетів униз, балансуючи ногами, щоб утриматися на сходах. Потім глухо вдарився об підлогу. Молоток вилетів у Джека з рук. Джек сів і якийсь час
