Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Террі Гудкайнд

— Або що?

— Або я не покажу вам, де знаходиться Тові.

— Ти, дурна дівчина, — загарчала Сестра Юлія. — Ми вже знаємо, де Тові. Вона знаходиться тут. Ти вже привела нас до неї.

Джилліан повільно похитала головою.

— Тут цілі милі проходів. Ви загубитеся серед кісток. Або ви залишите Келен в спокої, або я не покажу вам дорогу.

— Я вже відчуваю Тові, — сказала Сестра Цецилія, зітхнувши від полегшення. — Ріжте дівчиську горло. Ми знаходимося так близько, що тепер я зможу знайти Тові, користуючись тільки моїм даром.

— Я теж її відчуваю, — сказала Сестра Ерміна.

— Відчуття, що вона знаходиться поруч, — сказала Джилліан, — ще не означає, що вам вдасться знайти вірну дорогу до неї. Там, внизу, де кістки, ви можете опинитеся близько від неї, але якщо тільки ви зробите один неправильний поворот з багатьох, які вам зустрінуться, то ви пройдете багато миль і все ж не знайдете її. Люди, що заходили туди, гинули, тому що їм не вдавалося знайти зворотний шлях.

Сестра Юлія, задумавшись, склала руки і наставила свій ніс вниз на дівчину. Нарешті вона оголосила:

— У даний момент у нас немає часу на це. — І звернулася до Джилліан: — Давай, рухайся. — Вона зі значенням глянула на двох інших Сестер. — Досить скоро ми розквитатися і за цим рахунком — разом з іншими.

Вона обернулася назад із загрозою на обличчі, від якої Джилліан широко відкрила очі.

— Ти приведеш нас до Тові, інакше вона стане турбуватися і почне ламати твоєму дідусеві кістки… по одній на раз.

Обличчя Джилліан відобразило її раптову тривогу. Вона негайно повела їх у лабіринт проходів і приміщень задньої частини будівлі. Деякі проходи були відкриті для місячного світла. Інші були вузькі і чорні, як смерть. Щоб бачити дорогу, Сестри запалили маленькі вогники, які ширяли над їх долонями. Джилліан, здається, вразило, коли вона побачила, що жінки здатні проробляти таке.

Пройшовши будівлю, вони потрапили на інше кладовище. Не сповільнюючи хід, Джилліан вела їх через обитель мертвих, серед пагорбів, вкритих скорченими оливковими деревами і рядів могил з плямами польових квітів на них. Нарешті, вона привела їх до провалу під могильною плитою, що лежала на боці біля чорної діри в землі.

— Сюди, в цю щурячу нору? — Запитала Сестра Ерміна.

— Якщо ви хочете дістатися до Тові. — Джилліан схопила ліхтар, що стояв збоку від відсунутої плити і, після того, як Сестра запалила його, стала спускатися вниз.

За Джилліан, вниз по вузьких сходах, послідували всі інші. Стародавні кам'яні сходи розташовувалися нерівномірно, їх передні краї, були закругленими і гладкими від зношеності. Для Келен, з тим вантажем, який вона тягла на своїй спині, спуск був зрадницьки ненадійним. Сестри тримали хитливі вогники, які допомагали їм бачити в темряві. Вони слідували поворотам ступенів на сходових майданчиках і продовжували заглиблюватися в могильне царство.

Коли вони, нарешті, дісталися до низу, перед ними відкрився прохід в більш широкі коридори, які були вирізані в суцільному, але м'якому камені під землею. Всі стіни навколо були порізані нішами. Келен помітила, що у всіх нішах знаходилися кістки.

Заглиблюючись в один з бокових отворів, Джилліан кинула через плече:

— Слідкуйте за головами.

Вони всі пригнулись і, послідувавши за нею, опинилися в місці, де стеля була низькою, майже як в дверному отворі. Джилліан повертала на перетинах без вагань, як ніби слідувала по знаках, намальованих на підлозі. Келен помітила, що в пилюці були відбитки слідів, але вона також бачила, що сліди йшли і в багато інших проходів. Відбитки слідів були більші, ніж ті, які залишали маленькі ступні дівчини.

Нарешті, тісний коридор перейшов у великі камери. Вони проходили через кімнати, які здавалися їм нескінченними, що були заповнені впорядкованими купами кісток. В інших вузьких приміщеннях всі ніші, видовбані рядами, були повні купами кісток, наче комусь не вистачало місця, щоб розмістити всіх мерців.

Кілька разів поспіль їм попадалися приміщення, заповнені одними черепами. Келен вирішила, що їх повинно бути тут тисячі. Всі вони були ретельно укладені разом у великих нішах, кожен череп дивився назовні. Всі ніші були заповнені до самого верху. Келен привиділося, що всі вони своїми очними западинами дивляться їм услід, спостерігають, як вони проходить повз них.

Вона нагадала собі, що колись це були люди. Всі вони колись жили. Кожен колись був людиною — живою, дихаючою, думаючою. Колись вони жили життям, наповненим страхами і прагненнями. Це нагадало їй про те, як дорогоцінне і коротке життя, і наскільки це важливо, тому що, як тільки життя проходить, для людини воно йде назавжди. Це знову нагадало їй те, чому їй потрібно повернути собі своє життя.

Завдяки Джилліан, Келен відчула, що у неї тепер є зв'язок з світом, з тим, ким вона була. Коли Джилліан побачила і запам'ятала її, Келен відчула себе не тільки трохи більш живою, але ніби вона дійсно кимось була, і її життя мало сенс.

Вони проходили через приміщення, в яких кістки ніг були складені в одних нішах, а кістки рук — в інших. Біля деяких стін всередині кімнат були вирізані довгі кам'яні скрині. Ці заглиблення зберігали в собі акуратно складені більш дрібні кістки.

Келен такий поділ кісток скелетів здався дивним. Вона вважала, що, звичайно, більш шанобливим по відношенню до мертвих було б залишити їх кістки лежати разом. Вона припустила, що можливо, у них не було достатньо місця, тому вони заощадили багато простору, укладаючи їх таким способом. Можливо, щоб вирізати нішу тільки для одного тіла, або однієї сім'ї, довелося б просто занадто багато працювати, а поховати треба було багато мертвих. Або, можливо, трапилася велика епідемія, яка скосила більшу частину населення, і ті, що залишилися в живих, не могли обтяжуватися подібними дрібницями.

Сховане всередині стін міста кладовище виглядало досить тісним. Напевно вільне місце тут було у великій ціні. Якщо вже люди і їх мерці повинні були залишатися в межах міських стін, то живим, мабуть, довелося іти на поступки.