Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Террі Гудкайнд

була ось-ось статися, але вона була впевнена, що це пов'язано зі скриньками, які вона несла на своїй спині — шкатулками лорда Рала. Дві Сестри, які слідували за нею, ретельно доглядали за скриньками. Попередньої ночі Келен підслухала, як Сестри говорили, що, коли вони знайдуть Тові з третьою скринькою, тоді почнуть підготовку.

Келен з полегшенням зітхнула, коли вони, нарешті, досягли вершини крутого схилу, і виявили, що вони стоять на фундаменті розваленої стіни. Місцями стіна була погризена вітрами і дощами, і цілі секції стіни були змиті. Перш, ніж піти за Джилліан в один із темних проломів в стіні, Келен кинула останній погляд на залиту місячним світлом рівнину, що лежала далеко внизу. Опинившись всередині пролому, де над головою нависала уціліла частина стелі, Келен виявила, що стіна була товщиною з невеликий будинок. Який би народ не збудував таку стіну, він, очевидно, був дуже стурбований можливістю нападу.

Стежка круто спустилася вниз по іншу сторону стіни, і далі їхній шлях пролягав між тісно стоячих будов. Багато з них були зруйновані до основи, або покосилися так, що готові були впасти. Масивна стіна стримала більшість уламків руйнувань, але місцями руїни будівель пересипалися через її краї. Подекуди уламки цегли, плит і каменів змило в проходи між будинками.

Незабаром вони опинилися на вузькій вулиці, де будови знаходилися в кращому стані. Мабуть зовнішні будівлі були сильніше піддані впливу стихії, і тому, були зруйновані більше. Від скупчення будівель стежка привела їх на кладовище. Місячне світло надавало йому примарного вигляду. Тут і там стоячі статуї здавалися фантомами мерців.

Пробираючись серед могил, Келен звернула увагу, що верхівки будівель обрамляють плоский простір, утворюючи нескінченний візерунок. У чистому небі вона помітила ворона Джилліан — Локі. Дівчина жодного разу не подивилася прямо на нього, мабуть, сподіваючись, що Сестри подумають, що це просто дика птах, але коли Келен видивлялася шлях, Джилліан іноді поглядом показувала їй, щоб та звернула увагу наверх. Локі витворяв в небі усілякі трюки, які викликали у Джилліан посмішку, якщо Сестри у цей момент не дивилися в її бік. Здавалося, дівчина шукає приводу для радості посеред горя, що спіткало її разом з дідусем через Сестер. Раз, коли Сестра Ерміна помітила ворона, то вирішила, що це стерв'ятник стежить, як вони пробираються через пустку. Келен не стала її переконувати в іншому.

— Скільки ще нам іти? — Запитала Сестра Юлія, коли вони зупинилися серед могильних плит. За деякими ознаками Келен здалося, що в її голосі прозвучала недовіра до Джилліан.

— Недалеко. Туди, всередину тієї будівлі. Це прохід до мертвих, — показала Джилліан.

— Прохід до мертвих. У Тові завжди було своєрідне почуття гумору, — фиркнула Сестра Цецилія.

Сестра Ерміна знизала плечима.

— Для мене це досить очевидно.

— Тоді рушили, — сказала Сестра Юлія, жестом пропонуючи дівчині, щоб та знову продовжувала шлях.

Джилліан одразу взялася за справу, ведучи їх через лабіринт кладовища в порожнє місто. При місячному світлі Келен не могла сказати напевно, але їй здавалося, що все навколо — всі стіни, дахи, Юлія, будь-яка частина всього оточуючого — було одного і того ж кольору — кольору пилу і смерті. Примарна тиша, що панувала серед будівель, огортала ніч почуттям моторошного спокою. У Келен було відчуття, ніби вона проходить через величезний скелет міста, обдертий до останньої частинки життєвої плоті, і все, що залишилося — бліде кришиво кісток.

Пройшовши по широкому проїзду, який, судячи з вигляду декоративних, звивистих кам'яних стін з кожного боку, мабуть, колись був досить красивий, Джилліан тінню прослизнула в ряд арок, розташованих перед однією з великих будівель. Усередині, було важко щось розгледіти. Келен чула хрускіт гравію, що попадав під ноги дівчини. Сестри, здавалося, не помічали мозаїки, що лежала під їх ногами. Там, де місячне світло падало на підлогу, Келен змогла розгледіти невеликі збляклі плитки, які утворювали візерунок, що зображав дерева, стежки, і стіну, що оточувала кладовище. На мозаїці були навіть люди.

Келен, тягнучи свій важкий вантаж, задивилася на вигини картини на підлозі і, спіткнувшись на вибитому шматку підніжної плитки, впала на коліна. Відразу по її по голові вдарила Сестра Юлія, від її стусана Келен впала обличчям вниз.

— Ти, незграбна корова, піднімайся! — Репетувала Сестра Юлія, штовхаючи Келен ногами по ребрах.

Келен намагалася, але через тяжкий вантаж на спині їй було легше це сказати, чим виконати.

— Так, Сестра, — сказала вона, задихаючись від стусанів, в надії виграти трохи часу, щоб піднятися.

Джилліан встала між ними.

— Залиште її в спокої!

Від обурення Сестра Юлія випросталася.

— Як ти смієш втручатися. Я зверну твою тонку шию.

— Я думаю, нам треба живцем здерти з неї шкіру, — сказала Сестра Ерміна, — і кинути її спливаючий кров'ю труп стерв'ятникам.

Сестра Юлія схопила Джилліан за комір.

— Геть з дороги, я повинна дати урок цій ледачій корові.

— Залиште її в спокої, — повторила Джилліан, не відступаючи.

— Давайте просто переріжемо малятку горло і покінчимо з цим, — невдоволено висловилася Сестра Цецилія. — У нас немає на це часу. Тепер ми зможемо самі знайти Тові.

Зрозумівши, що їй потрібно втихомирити Сестер перш, ніж ті встигнуть виконати свої погрози і заподіяти шкоду дівчині, Келен, нарешті, зуміла встати на ноги. Вона негайно взяла Джилліан за руку і відтягла її назад подалі від загрози.

— Вибачте, я винна, — сказала Келен. — Тепер ми можемо йти.

Келен зробила півоберта, щоб вирушити в дорогу, але не ступила ні кроці. Вона знала, що краще не робити цього, не отримавши дозволу. Сестра Юлія не рухалася. І в її очах була жага вбивства.

— Тільки коли вона побачить, як ти отримаєш урок, який ми вже давно тобі заборгували, — сказала вона. — Ти стала занадто часто користуватися тим, що за кожне порушення отримувала лише легкі покарання.

— Ви залишите Келен в спокої, — сказала Джилліан, наполовину висунувшись через Келен, намагаючись, все ж, залишатися в її тіні.

Сестра Юлія вперлася руки в стегна.