Обурливо гарна, або Ліки Його Високості - Ольга Обська · автор

Поки що вона не придумала нічого кращого, ніж спробувати влити в принца трохи білої еоли, щоб збити температуру. Сніжана спалила долоні до пухирів, перш ніж відчула, що жар почав потроху спадати.

— Я закінчу, — Тельмар беззвучно з'явився у покоях. — Іди, Анабель, відпочинь.

Твінсен відчував моторошну слабкість. Але хоча б жар спав. Тельмар намагався залишитися чергувати біля його ліжка на всю ніч, але принц прогнав його. Йому хотілося побути на самоті. Коли ти один, є велика перевага. Не треба ні перед ким здаватися сильним. Можна заплющити очі і вдатися до слабкості — згадувати її ласкаві долоні на своїх грудях. Тоді безвихідні думки на якийсь час відступають.

— Ви спите, моя мрійлива високосте? — бубонець брязнув зовсім поруч.

Край ліжка трохи прогнувся, приймаючи вагу Мерфіля.

Твінсен розплющив очі. Якби це був не блазень, будь-яка інша людина, принц одразу ж вказав би на двері. Але Мерфілю він був радий. Перед ним, як і перед самим собою, теж можна було не вдавати. Це найближчий друг, який розуміє з півслова.

— Ти ж знав, Мерфілю? Ти завжди все знаєш.

— Знав, — повинився той, не питаючи про що мова.

— Чому не сказав? Хіба друзі так чинять?

— Погодьтеся, моя дорікаюча високосте, це не найвеселіший жарт — дізнатися про свою смертельну хворобу від блазня.

— Так, ти маєш рацію, — погодився Твінсен і знову заплющив очі. — Коли чиїсь вуста і здатні пом'якшити гіркоту найгіршої правди, то тільки її.

Він згадав, якими солодкими і п'янкими були її губи на смак. Він зірвав цей поцілунок без дозволу, цинічно використовуючи свою безкарність. Він думав, у нього ще буде тисяча приводів загладити провину і тисяча можливостей знову подібним чином завинити. А виявилося, що в нього зовсім не залишилося часу.

Безвихідь холодною п'ятірнею вчепилася в горло.

— Я не знаю, що мені робити, Мерфілю, — зізнався Твінсен. — Я боюся, мені не вистачить мужності піти гідно.

— Тобі вистачить мужності, Твінсене, — твердо промовив блазень, вперше звертаючись просто на ім'я. — Ти сильний. Ти успадкував найкращі риси свого батька. Просто роби, що маєш.

Що маєш… Так, Твінсен має обов’язок. Перед батьком. Перед родом. Перед королівством. І він ще встигне його виконати.

— Допоможи мені підвестися, — попросив він Мерфіля.

Твінсен прийняв ванну і перевдягнувся у свіже. За півгодини він уже підходив до королевських покоїв. Він хотів постати перед батьком бадьорим, наскільки це можливо. Йому б не хотілося засмучувати його, показуючи, що про все здогадався.

— Добре виглядаєш, — усміхнувся батько. — Тобі краще?

— Так, настоянка бадьорості Тельмара творить дива.

Твінсен сів навпроти короля в крісло. Він був налаштований не ходити коло та навколо, а чітко і виразно викласти те, навіщо прийшов.

— Батьку, у мене серйозна розмова. Вибач, що виявляв хлопчачу непокірність і противився одруженню. Я розумію, наскільки для трону важливий спадкоємець. Не бачу причин тягнути з цим питанням. Розпорядися завтра завершити фестиваль і призначити засідання Великої Ради. Я визначився з кандидатурою, то навіщо продовжувати цей фарс?