Обурливо гарна, або Ліки Його Високості - Ольга Обська · автор

— Мені треба йти, моя прекрасна Бель, — Йоханнес несміливо нагадав про свою присутність. — Ти не тримаєш на мене зла?

— Ні.

Він полегшено зітхнув і подивився на Сніжану довгим прощальним поглядом.

— Яка ти гарна, — сказав з ніжністю та смутком. Рвучко торкнувся губами її губ і одразу ж вибіг з альтанки.

Вона залишилася сама. Момент істини. Тіло скувала незрозуміла нерухомість — ніби Сніжана впала у транс. Але в голові була кришталева ясність — думки потекли повільною річкою. Прямо зараз Сніжана може дістати з потайної кишені Краплю Арата, надіти на шию і покінчити з усіма тривогами, які з маніакальною завзятістю переслідують її з моменту, як потрапила в цей непривітний світ. Покінчити з ворожістю і жовчю, з якою дивляться на неї оточуючі, покінчити з середньовічним невіглаством, яким просякнуті місцеві погляди. Повернутись у звичний зрозумілий світ. У цивілізацію. Туди, де ти не винна лише тому, що ти жінка, що з Півночі, що красива. Повернутися додому.

Додому… але де її дім? Тут чи там? Тепер Сніжана вже не змогла відповісти на це питання з впевненістю. Тепер вона вже почала відчувати свою причетність до цього світу. Свою приналежність до гордого опального північного роду Магвайр-л'Арата. Колись бабуся покинула цей світ, рятуючись від ненависті та злості, від незаслужених гонінь, від несправедливих звинувачень. Але вона, мабуть, сумувала за домом і мріяла повернутися. Ці потаємні мрії передалися мамі. Можливо, в її планах було колись опинитися тут разом зі Сніжаною. Адже вона готувала дочку до життя у цьому непростому світі. Тепер Сніжана це розуміла. То де її дім?

У пам'яті сплив студентський гуртожиток. Сусідка по кімнаті Світлана. Їхні нічні розмови про все на світі до самого ранку. Супермаркет з кафешкою по сусідству із гуртожитком. Яку там варять каву! А ще продають тістечка. А на сусідній вулиці — крита ковзанка. Вони бувають там майже щонеділі мало не всією групою. Ще згадався суворий зануда професор Черняк. Мабуть, наставив їй уже цілу купу двійок за прогули. Серце тужливо занило. Сніжана сумувала за ними, за своїм земним життям.

Руки самі намацали артефакт. Вийняли через пазуху. Подумати тільки, секунда — і вона може опинитися вдома. З хвилину Сніжана дивилася на Краплю розгубленими очима, а потім знову швидко сховала її до потайної кишені. Навіть якщо її дім на Землі, вона не може зараз повернутися туди. Вона не може залишити принца помирати, навіть не спробувавши його врятувати. Вона не може залишити короля чекати, коли його єдиний син покине його. Вона не може залишити Тельмара самого боротися зі страшною недугою Твінсена.

І вона не може залишити Крайдана.

Сніжана стрімко підвелася і вийшла з альтанки. Біля входу чекав Мерфіль.

— Важке рішення, моя прекрасна Анабель? — схилився він у комічному поклоні. Тіло кривлялося, а очі залишалися серйозними.

— Це було не важко…

_________________________

Обожнюю Ваші коментарі, мої хороші. Дякую за щирі емоції та теплі слова ❤️❤️❤️