Обурливо гарна, або Ліки Його Високості - Ольга Обська · автор

— Сподіваюся, ти пробачиш мені, прекрасна Анабель, що викрав ненадовго з пікніка? — Мерфіль відважив жартівливий уклін. Його бубонці дзенькнули.

Цікаво, чому Сніжана не чула їхній передзвін, поки блазень кружляв її в танці? Як він це робить? От пройдисвіт.

— Дивлячись, навіщо ти мене викрав, — перейняла вона його грайливу манеру.

— Дехто дуже мріє поговорити з тобою, — Мерфіль підхопив її під руку і повів по зарослій алейці.

Пам'ятається, одного разу блазень уже влаштовував Сніжані таємну зустріч, ось так само викравши з одного із заходів фестивалю. Тоді вона ще не знала, яку важливу роль відіграє та таємна розмова в комірчині прислуги. Мати Брайза подарувала їй Краплю Захра, яка виявилася родовим артефактом Тельмара. Цікаво, що чекає на Сніжану цього разу.

Вона здогадувалася, що Мерфіль не назве їй ім'я цього таємничого когось, що прагне зустрічі з нею. Пройдисвіт любить сюрпризи. Але може хоча б розкриє тему бесіди.

— Про що йтиметься?

— Ти чула про всесвітній закон кругообігу?

Сніжана чула лише про кругообіг води в природі. А що там ще циркулює аналогічним чином у Всесвіті, хто ж знає?

— Наші дороги бувають такими звивистими. Нам здається, що доля завела нас у немислимі далі, а часом у глухий кут, але все завжди повертається на свої кола, — хитро пояснив Мерфіль. — Хоча треба пам'ятати, що від посіву до врожаю має пройти час.

Можна було й не питати — блазень відповів так, що зрозуміліше не стало. Тим більш хвилюючим було передчуття зустрічі.

Мерфіль зупинився біля заскленої альтанки, повитої плющем — місця, ніби спеціально пристосованого для таємних бесід.

— Там на тебе чекають, — вказав він на двері. — Прощавай, моя прекрасна Анабель, — посміхнувся сумно.

— Чому «прощавай»? Хіба ти не дочекаєшся мене, щоб провести назад на пікнік?

— Я чекатиму, — пообіцяв Мерфіль, — але чи дочекаюся?

Ох як туманно. Сніжані ніколи не вдасться розгадати натяків блазня.

Вона ввійшла всередину і, незважаючи на напівтемряву, відразу впізнала хлопця, що підскочив їй назустріч. Це був Йоханнес. Оце так несподіванка! Як він зміг пробратися до королівського парку? Втім, чому дивуватися, якщо йому допомагав блазень, який знає тут усі входи та виходи, усі лазівки. Мабуть, того разу, коли послушник з'явився вночі в покоях Сніжани, його теж проводжав Мерфіль?

— Я такий радий бачити тебе, Бель, — Йоханнес хотів поцілувати її руку, але не наважився. Завмер на відстані півметра. — Ти напевно сильно сердишся на мене? — він винувато опустив очі.

Сніжана не гнівалася. У метушні останніх днів вона, правду кажучи, навіть забула про Йоханнеса.

— Я знаю, чому зворотний ритуал не подіяв. Знаю, як все виправити, — палко прошепотів послушник. — Я все розповім. Пообіцяй, моя прекрасна Бель, що пробачиш мені.

— Сідай, — кивнула Сніжана на лавку, відчуваючи, що Йоханнес справді може розповісти їй щось цікаве. Вона сіла, і він нерішуче примостився поряд. — Пробачу. Розповідай.

— Я довго думав, чому зворотний ритуал не спрацював.

— Якщо вже на те пішло, — одразу перебила Сніжана, — набагато дивніше, чому початковий ритуал спрацював. Адже це просто спосіб викликати видіння, а не реальну діву. Чому я тут з'явилася?

— З відповіді на це запитання я і почав пошуки. Знаєш, чому до мене прийшла саме ти? Коли проводив ритуал, я уявляв тебе, — він наважився на закоханий захоплений погляд.

— Як ти міг мене уявляти, якщо ми раніше не бачилися?

— Я бачив твій портрет у історичній книзі. Точніше, це була не ти — хтось із твого роду. Але ти дуже схожа на неї.

Здається, Сніжана здогадувалася, яку книгу має на увазі Йоханнес. Чи не ту, яку одного разу порадив їй Твінсен? На одній з ілюстрацій фоліанта справді є портрет північниці, дуже схожої на Сніжану.

— Книга називалася «Історія королівства Лангобор у викладі професора Круш-тьє-Волта»?

— Так, — засовався на сидінні Йоханнес. — Та діва на портреті підкорила мене. Я постійно думав про неї. І коли проводив ритуал, її образ стояв перед очима.

— Але чому з'явилося не видіння, хай навіть схоже на той портрет, а я?

— Тому що в момент, коли я проводив ритуал, на тобі була Крапля Арата.

Сніжана здригнулася. Послушник знає про Краплю? Хоча чому дивуватися, поки вона приходила до тями в келії, його руки ковзали по плечах і шиї. Мабуть, і очі встигли зазирнути непристойно глибоко у виріз халату.

— Я прочитав багато книг і давніх рунічних записів, питав у обізнаних людей і знайшов відповідь. Крапля Арата має просторову магію. Магія ритуалу наклалася на магію Краплі, тому ритуал і спрацював незвично.

— Тобто двох цих магій вистачило, щоб висмикнути мене з мого дому та перемістити сюди?

Йоханнес винувато відвів очі:

— Була ще й третя магія.

— Яка?

— Моя родова — рунічна. Вона посилює дію будь-яких рун. Я ризикнув її застосувати. Думав, видіння вийде яскравіше. Не розрахував, що вона так спрацює, — щоки послушника вкрилися густою фарбою. — Вибач мені, Бель, — покаянно опустив він голову. — Пробачиш? Адже я все виправив.

— Виправив?

— Так, — пожвавішав Йоханнес. — Я вже провів зворотний ритуал. І якби на тобі в той момент була Крапля Арата, то ти вже була б удома.

А й справді, коли до Сніжани в покої приходив Йоханнес, Крапля Арата була не на шиї Сніжани, а в потайній кишені бюстьє, де й зберігається досі.

— Хочеш сказати, що якщо я надягну кулон, і ти проведеш зворотній ритуал ще раз, то я потраплю додому?

— Ще раз проводити ритуал не потрібно. Магія вже зведена. І як тільки ти надягнеш Краплю Арата на шию, одразу ж потрапиш додому.

Сніжану приголомшили ці слова. Невже це правда? Невже вона так просто може повернутися в земной світ? Невже могла зробити це вже давно — з тієї самої ночі, коли Йоханнес відвідав її? Сніжана важко звикала до цієї думки. Неймовірно! Почуття перемішалися, змусивши серце калатати як відбійний молоток. На кілька хвилин вона випала з реальності.